Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 18
Рей Бредбері
— Родичами переказала, що віддається за руського козака.
Гродський збентежено звів очі вгору. Приховуючи неприємне здивування, владика поцікавився з фальшивим співчуттям:
— І ви, Дмитре, дозволили?
— А як здибала файного чоловіка? Зять Єгор і в господа бога вірує, і все, що не каже, то втямити можна.
Йосип Гродський, який нечутно перейшов за крісло владики, спитав без інтонації:
— А ви… якої віри?
— Істинної, — перехрестився Горук. — Греко-католики ми…
Важку паузу перервав рівний, глибокий голос митрополита Андрія:
— Брате Йосип… передайте молодим моє благословення і золотий дукат.
— Красненько дякую, ваша святість, — засяяв селянин і нагнувся до руки владики, проте поцілувати перстень не встиг.
— Ходіть, чоловіче, з богом…
Коли Дмитро Горук, задкуючи до дверей, вийшов з кабінету, митрополит Андрій глухо протягнув:
— Та-ак… Голота приймає росіян, ніби вони й не чужинці…
Орест усе ще був непритомний. Стефа змочувала водою його запечені губи, витирала вологою серветкою обличчя.
За вікном проторохтів по бруківці віз, проскакав кавалерійський загін.
Нараз десь поряд гримнула пісня:
Стефа прислухалась, нерішуче глянула на брата — Орест марив у неспокійному сні. Рвучко піднялася, ступила до серванта, ривком розчинила дверцята, від чого забряжчав увесь посуд, взяла пляшку шампанського. Вийшла в коридор. Тут пісня гриміла ще голосніше і більш хвацько.
На кухні довкола столу, який очолював Дмитро Горук, сиділи підпилі козаки. Поруч з Горуком — молоді: Ксеня у фаті й козак Єгор, худорлявий хлопець з яскравою паперовою квіткою у петельці.
Стефа, стискаючи в руках шампанське, постояла в коридорі, потім ударила ногою двері на кухню. Пісня обірвалася на півслові… Всі збентежено втупились у хазяйку дому.
Ксеня злякано встала.
— Перепрошую, пані… — Кухарка, хвилюючись, бгала білосніжну фату. — Ми з церкви… Не гнівайтесь, ради бога…
Козак Єгор, який піднявся слідом за своєю нареченою, широко всміхнувся.
— Прошу к столу.
Притиснувши руки до серця, він низько вклонився. Кухарка Ксеня теж ніби переламалась навпіл у поклоні і пробелькотала:
— Не погребуйте, пані…
Дмитро Горук важко вийшов з-за столу і з достоїнством подав Стефі чашу.
— Випийте, панночко… За здоров’я молодих! Весілля у моєї доньки Ксені і в Єгора!
Козаки за столом заворушилися, задзвеніли склянками, весело позираючи на хазяйку, яка все ще нерухомо стояла на східцях при вході на кухню.
Хтось із гостей гучно проголосив:
— Гірко!
Дмитро Горук розгублено завмер з простягнутою чашею, а довкола залунало:
— Гірко! Гірко!
Стефа страшно глянула на козаків і з ненавистю, розтягуючи слова, промовила:
— Я проклинаю вас! І вашого царя!
Підняла пляшку над головою і люто пожбурила на підлогу. Шампанське вибухнуло. Один із шматочків скла уп’явся в щоку Ксені, на фаті розповзлася червона пляма.
У глухому підземеллі з пологим, запліснявілим склепінням почулася лунка хода. На старезні стіни впало непевне світло ліхтарів. З-за повороту появилися ченці з металевими скринями в руках. Чернець, який ішов попереду, поштиво освітлював дорогу Йосипу Гродському; секретар владики різким порухом голови вказував дорогу у підземному лабіринті.
