Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 183

За три тижні до відкриття виставки зателефонував Ґері Швейкарт і повідомив Біллі, що на 1 жовтня призначили слухання у Афінах з приводу стрілянини в сараї, що сталася чотири роки тому.

Усю дорогу від Колумбуса до Афін Біллі обурено бурмотів, що все це фальсифікація. Він був переконаний: якщо суддя визнає його винним навіть у такій дріб’язковій справі, Шумейкер зможе це використати як привід повернути його у в’язницю ще на тринадцять років.

— Я не дозволю Шумейкеру кинути тебе за ґрати, — заспокоював його Ґері.

— Я більше не довіряю системі.

Ґері поклав свої велетенські долоні Біллі на плечі і стиснув:

— Твої вороги наштовхнуться на цегляну стіну.

— Це ж на яку?

— На мене.

Коли вони приїхали до зали суду Афінського округу, Ґері запросили на приватну розмову з представниками сторони обвинувачення. Скоро він вийшов у коридор до Біллі й повідомив, що їм пропонують угоду. З 1985 року багато чого змінилося. Один з головних свідків обвинувачення був засуджений за тяжкий злочин. Інший — за два тяжкі злочини. Ще один помер. А останній не викликав довіри, бо кілька разів розповідав різні версії подій, які суперечили одна одній. Чоловік, що насправді зробив постріл, уже відшкодував збитки власнику сараю і вийшов на свободу (через тридцять днів). Загалом, доказів майже не лишилося.

Поважний сивий суддя запропонував угоду: він скасує один з пунктів обвинувачення за відсутністю доказів, а всі інші об’єднає у два, а Біллі у свою чергу має погодитися не заперечувати проти рішення суду й відкличе свій позов проти шерифа Аллена та штату Огайо. За цих умов суддя обіцяв присудити Біллі один рік у в’язниці, який зарахують як «відбутий» за час, що він провів у Центрі Моріца.

— Але ж я невинний! — гнівно протестував Біллі. — Я невинний і хочу довести це в суді!

— Я раджу тобі пристати на цю угоду, — сказав Ґері.

— Але ж ми можемо виграти! — шоковано вигукнув Біллі. — Ґері, це зовсім на тебе не схоже! Навіщо ти це робиш?

— Я не дурнем виріс, — сухо сказав він зі змученим поглядом. — Ніхто не знає, як там піде на суді. А якщо ми погодимося — ти точно не поїдеш у в’язницю.

— Повірити не можу, що ти мене просиш на таке погодитися. Дозволь я зателефоную Джеррі Остіну.

До Джеррі він не додзвонився і повернувся до Ґері.

— Ти просиш мене визнати себе винним у тому, чого я не робив, — спантеличено мовив він. — Після всього цього… після того, що вони зі мною зробили… Повірити не можу в те, що ти просиш мене здатися.

— Біллі, погоджуйся на угоду, — голос у Ґері був такий, наче він стримувався з останніх сил.

– Ґері, це справді на тебе не схоже, — Біллі опустив погляд. — У газетах напишуть, що я винний.

— Зараз не час хвилюватися про твою репутацію в Огайо. Важливо лише одне: вберегти тебе від в’язниці. Не ризикуй — через свої упередження присяжні можуть визнати тебе винним.

— Добре, — плечі Біллі пригнічено опустилися.