Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 180

Розділ 26

У кімнаті нікого

(1)

Серед умов, за яких суддя Джонсон погодився випустити Біллі на один рік, були зустрічі з Шейлою Портер — щонайменше два рази на тиждень, — а також огляди в Південно-західному громадському центрі психічного здоров’я, який у свою чергу має надавати регулярні звіти в суд.

Статус Біллі змінився. Раніше він перебував під опікою Департаменту, а тепер ним займався Комітет № 648 — місцева організація охорони психічного здоров’я, яка працювала з тими, хто й досі мав звітувати перед Департаментом, але жив і працював у суспільстві. Замість терапевтичної команди ним тепер опікувалися працівники Комітету: вони допомагали пацієнтам увійти в суспільство, знайти квартиру та розібратися з повсякденними справами. Шейла Портер вбачала в цьому певну проблему. Справа в тому, що здебільшого пацієнти, з якими працював Комітет, були хронічними шизофреніками чи мали серйозні розумові вади, і для роботи з ними було розроблено стандартні процедури. Випадок Біллі був «геть особливим. Вони просто не мали належних інструментів для роботи з ним — у них ще ніколи не було таких пацієнтів».

Працівники Комітету повезли Біллі шукати квартиру в бюджетних районах, але не звернули увагу на той факт, що Біллі був добре відомою особистістю, і не підготували варіанти заздалегідь. Вони разом їздили заповнювати заявки на різні квартири, але варто було людям почути ім’я майбутнього пожильця, як вони відразу грюкали дверима просто у нього перед носом. Таке ставлення зачепило два негативні аспекти стану Біллі: його почуття «інакшості» у суспільстві та його нарцисизм. Шейла Портер вважала, що їм варто було заздалегідь підготуватись і убезпечити Біллі від таких ситуацій — але вони лише виконували звичні інструкції.

Загалом у Комітеті намагалися підлаштувати Біллі під свої звички й сценарії і чекали, що Шейла їм у цьому допоможе. А сам Біллі сподівався, що Шейла переконає їх грати за його правилами.

Вона чудово розуміла, як саме Біллі реагуватиме на цю ситуацію: застосує звичну стратегію «розділяй і володарюй». Щойно вона помітила перші ознаки цього, твердо сказала собі: «Ну от, знов почалося. Е ні, я в цю гру не гратиму». Шейла відразу зателефонувала Філіпу Кессу, голові Комітету:

– Єдине, на що я ніколи не погоджувалася, — це змушувати Біллі поводитися так, як треба. Це просто не спрацює — це не терапія. Так само вже було раніше — і в результаті всі програ`ють, а Біллі повернеться до лікарні.

Кесс запитав, що ж вона пропонує, і Шейла відповіла: — Я маю бути єдиною людиною, яка ним опікується. Таким чином я хочу позбавити його можливості «розділяти й володарювати» — за браком людей йому просто нікого буде розділяти. Я хочу, щоб з ним працювала одна-єдина людина.

Кесс пообіцяв подумати про це, і за кілька днів передзвонив:

— Ви маєте рацію. Навіщо нам заново вигадувати колесо? Я переглянув усі записи — і справді, кожного разу все відбувалося саме так. З якоїсь причини щоразу як справа стосується Біллі — система починає ганятися за своїм хвостом, натикається на якийсь внутрішній конфлікт і зрештою руйнується. Тож це правда: єдиний спосіб цього уникнути — дозволити вам бути його терапевтом і звітувати перед судом.