Читать «Сплячі красуні» онлайн - страница 9

На секунду, чи й довше, зависла пауза, доки його дружина обдумувала підтекст цього запитання. Відповіла вона власним:

— Клінте, народилося щось таке, про що ти хотів би мені розповісти?

Клінт навіть не задумувався, що її може засмутити його рішення позбутися приватної практики на користь казенного місця. Він був певен, що її це не зачепить.

Дякувати Богу за Лайлу.

3

Щоб дістати електробритвою сиву щетину в себе під носом, Клінтові довелося так викривити обличчя, що він став схожим на Квазімодо. Білосніжна дротина стирчала в нього з лівої ніздрі. Антон міг досхочу жонглювати гантелями, але на кожного чоловіка чекає сиве волосся в носі, так само, як і те, що з’являється у вухах. Клінту вдалося збрити цю волосину.

У нього ніколи не було статурності Антона, навіть в останньому класі старшої школи, коли суд забезпечив йому незалежність і він почав жити сам та зайнявся бігом.

Клінт був сухорлявішим, стрункішим, з животом нерельєфним, але пласким, як у його сина Джареда. На його згадку, Пол Мантпільєр був опецькуватішим, ніж та версія себе, яку Клінт бачив цього ранку. Але все одно була схожість. Де він тепер, той Пол Мантпільєр? Чи залагодилася та його криза? Мабуть. Час лікує всі рани. Звісно, як зазначив один штукар, час також стріляє нам у п’яти.

Клінт не мав більшого прагнення, ніж нормальний чоловік, тобто здоровий, цілком свідомий і не позбавлений фантазії — потрахатися поза шлюбом. Його ситуація, на відміну від Пола Мантпільєра, не була кризою жодного роду. Він жив нормальним, як сам його розумів, життям: озирнутися на гарненьку дівчину на вулиці, інстинктивно поглянути на жінку в короткій спідничці, що вилазить з машини; майже підсвідомий сплеск хіті до якоїсь із моделей, що прикрашають «Справедливу ціну». Такий жалюгідний цей ефект, думав він, жалюгідний і, мабуть, дещо комічний — як вік відносить тебе все далі й далі від того твого тіла, що подобалося тобі найбільше, а старі інстинкти (не амбіції, дякувати Богу) залишає, як той запах приготування їжі, що зберігається в кухні ще довго після того, як обід уже з’їдено. А чи він судить усіх чоловіків по собі? Ні. Він член цього племені, ото й усе. От жінки — то справжні загадки.

Клінт усміхнувся до себе в дзеркалі. Він чисто поголений. Він живий. Йому майже стільки ж років, як було Полу Мантпільєру в 1999-му.

Дзеркалу він проказав:

— Агов, Антоне, та пішов ти нахер.

Ця бравада була фальшивою, але принаймні він висловився. За дверима ванної Клінт почув клацання замка в спальні, звук висунутої шухляди, там гупнуло — це Лайла вкинула до шухляди кобуру з пістолетом, засунула і знову клацнула її замком. Він почув, як вона зітхнула й позіхнула.

На той випадок, якщо вона вже заснула, одягався він безгучно і, замість сісти на ліжко і взути туфлі, Клінт підхопив їх, щоб понести донизу.

Лайла озвалася:

— Усе гаразд. Я ще не сплю.

Клінт не був певен, чи це цілком так: Лайла впала на ліжко навіть не розстібнувши верхнього ґудзика своїх формених штанів. Вона навіть не заповзла під ковдри.