Читать «Сплячі красуні» онлайн - страница 22

Лінні буквально бачила колонки цифр страхових виплат, які перебігали в очах Дрю Т. Баррі. Нічого йому не відповівши, вона знову зайшла в офіс, щоби найперше подзвонити до пожежної частини (де телефони, як вона здогадувалася, вже мусять дзеленчати), потім Террі Кумсу і Роджеру Елевю в Четвертому Патрулі, а після цього вже шефині. Яка, мабуть, ще спить після того, як минулого вечора сказала, що почувається хворою.

2

Але Лайла Норкросс не спала.

У якомусь журналі вона колись читала, ймовірно, у почекальні перед очисткою зубів чи перевіркою зору, що пересічній людині, щоб заснути, потрібно від п’ятнадцяти до тридцяти хвилин. Утім, там було зауваження, якого Лайла навряд чи потребувала: людина мусить бути в спокійному умонастрої, а вона перебувала наразі не в тому настрої. По-перше, вона досі лишалась одягненою, хоча вже розчепила зіпер на штанях і розстебнула ґудзики на брунатній форменій сорочці. І ще зняла з себе службовий ремінь. Вона почувалася винуватою. Лайла не звикла брехати своєму чоловіку в дрібницях і ніколи до цього ранку не брехала йому в дійсно серйозних речах.

«Аварія на Гостинно-Гірській дорозі, — написала вона йому есемес. — Не намагайся додзвонитися, нам треба розчищати весь цей безлад». А сьогодні вранці ще й додала трохи правдоподібності, котра мучила її тепер, мов якась колючка: «Котячий пісок по всьому шосе! Знадобився бульдозер!» Але розповідь про такого роду подію мусила б з’явитися в Дулінгський щотижневій газеті, хіба не так? Тільки Клінт її ніколи не читає, тому з цим, мабуть, буде все гаразд. Але ж і люди мусили б говорити про таку кумедну пригоду, а вони мовчатимуть, і його це здивує…

«Він хоче, щоб його викрили», — сказала вона якось Клінту, коли вони дивилися на «Ейч-Бі-О» один документальний фільм — «Бузувір», так він називався, — про багатого й ексцентричного серійного вбивцю на ім’я Роберт Дерст. Це було на початку другої з шести серій. «Він ніколи б не погодився розмовляти з документалістами, якби цього не хотів». І, будьте певні, зараз Роберт Дерст знову сидить у в’язниці. Постає питання — а вона хоче, щоб її викрили?

Якщо ні, навіщо вона взагалі надсилала йому есемески? В той момент вона себе запевняла: якщо він їй подзвонить, то почує всі ті звуки в спортзалі Коглинської старшої школи — азартні вигуки глядачів, черготіння кросівок по дерев’яній підлозі, ревіння ріжка — і, природно, запитає, де вона і що там робить. Але ж можна було перемкнути його дзвінки на голосову пошту, так? І передзвонити потім самій.

«Я про це не подумала, — запевняла вона себе. — Я була знервована і збентежена».

Справді так, чи вона собі бреше? Цього ранку вона схилялася до другого. До того, що це складне павутиння вона сплітала навмисне. Що їй хотілося, щоб Клінт змусив її зізнатися, щоб це він потягнув за ту нитку, яка все розплутає.

Набігла думка, і то сумна, що попри всі довгі роки її праці в правоохоронній системі, значно кращим кримінальником виявився її чоловік, психіатр. Клінт знав, як берегти таємницю.