Читать «Сплячі красуні» онлайн - страница 13

Кавоварка стояла біля раковини, де вікно виходило на поміст. Джаред сьорбав, задивившись надвір.

— Вау. А ти певен, що тобі варто залишати маму на самоті з цим Антоном?

— Йди вже, будь ласка, — промовив Клінт. — Іди до школи і навчайся чомусь.

Син виріс просто на очах. Першим словом Джареда було «Пес!», можливо тому, що воно римувалося з «сенс». «Пес! Пес!» Він був лагідним хлопчиком, допитливим і добромисним. Клінт пишався тим, що надійний, безпечний домашній затишок, яким вони забезпечили Джареда, допомагає тому дедалі більше ставати самим собою. В самого Клінта все було зовсім інакше.

Він зависав на думці, чи не подарувати хлопцеві кондоми, але йому не хотілося обговорювати це з Лайлою, і не хотілося сина бодай до чогось підохочувати. Він взагалі не хотів би про це думати. Джаред наполягав на тому, що він і Мері — просто друзі, й, можливо, навіть сам у це вірив. Утім, Клінт бачив, якими очима син дивиться на дівчину: так дивляться на ту, яку хочеться мати своєю дуже й дуже близькою подругою.

— Привіт Малої ліги, — озвався Джаред і простягнув руки. — Ти його не забув ще?

Клінт не забув: стукнулись кулаками, ляснулись долонями, зчепилися пальцями, гладенько тернулись долонями, а потім разом двічі плеснули в долоні над головами. Хоча востаннє вони це робили давненько, ритуал пройшов досконало, і обидва розсміялися. Так додалося сяйва цьому ранку.

Джаред уже й із обрію зник, коли Клінт згадав, що він мусив сказати сину, щоб той виніс сміття.

Чергова ознака старіння: забуваєш те, що хотів пам’ятати, і пам’ятаєш те, що хотів би забути. Він міг би бути тим штукарем, котрий це сказав. Варто було б завести собі подушку з вишитою на ній цією фразою.

6

Відзначувана впродовж шістдесяти днів у рапортах «похвальна поведінка», Джінет Сорлі мала право тричі на тиждень з восьмої до дев’ятої ранку перебувати в загальній вітальні. Насправді це означало: від восьмої до восьмої п’ятдесяти п’яти, оскільки о дев’ятій починалася її шестигодинна зміна у столярній майстерні. Там вона проводила час, вдихаючи лак крізь тоненьку марлеву маску й виготовляючи ніжки для стільців. І заробляла три долари за годину. Гроші йшли на рахунок, з якого їй буде сплачено за чеком після звільнення (утримувані називали свої робочі рахунки «Безкоштовними парковками», як у грі «Монополія».) Самі стільці продавали в тюремній крамниці по той бік 17-го шосе. Деякі йшли по шістдесят доларів, більшість — по вісімдесят, і тюрма продавала їх багато. Джінет не знала, куди йдуть ці гроші, та й байдуже їй те було. Натомість право на користування загальною вітальнею байдужим їй не було. Кімната мала великий телевізор, настільні ігри і журнали. Стояв там також автомат з перекусками та автомат з безалкогольними напоями, який приймав тільки четвертаки, а утримувані не мали четвертаків, четвертаки вважалися контрабандою — глухий кут! — але принаймні можна було зазирати у вітрину. (Плюс, у визначені дні тижня загальна вітальня ставала кімнатою для відвідувачів і відвідувачі-ветерани, як от син Джінет Боббі, не забували приносити побільше четвертаків.)