Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 98

Арі Турунен

Онук Аббаса, шах Сефі, був заступником школи в Ісфахані, яку заснували найвідоміші філософи Персії Сейїд Мір Мухаммед Бакір Астарабаді, або Мір Дамад, шейх Бахаї та Мір Фендерескі. Школа в Ісфахані була цікавим поєднанням різних релігій і напрямів філософії. Крім поглядів Аристотеля та Платона, вона також засвоїла вчення суфійських містиків XII ст. — Ібн Арабі та Сухраварді.

Одним зі своїх головних завдань Ібн Арабі вважав побудування мосту між різними релігіями, множинності яких присвячені багато з його трактатів. Ібн Арабі порівнював різні релігії з призмою. Коли крізь призму проходить один безбарвний промінь світла, вона відбиває світло всіх кольорів веселки. Перед проходженням крізь призму різні кольори є єдиним, одним і тим самим світлом. Бог — чисте світло, що у різних релігіях являє себе по-різному, як кольори у призмі. Для Ібн Арабі всі релігії є відображенням одної реальності, і вони можуть співіснувати одночасно. Уявлення Ібн Арабі щодо взаємозв’язків між релігіями дуже добре передає його вірш: «Моє серце стало здатним прийняти будь-яку форму: воно і пасовище для газелей, і монастир для християнських ченців, і храм для ідолів, і Кааба для паломників, що ходять навколо, і скрижалі Тори, і сувій Корану. Я дотримуюся релігії любові і, хоч би який шлях обрав караван любові, така моя релігія, моя віра».

Суфії воліли виражати свої думки за допомогою поезії, оскільки поезія дозволяє вільне висловлювання про все, не сковує обмеженою кількістю інтерпретацій. Ібн Арабі протистояв фундаменталістам, що хотіли обмежити, наприклад, трактування Корану лише одним-єдиним варіантом, а всі решта карати як єресь. За переконанням Ібн Арабі, кожна людина може знайти для себе власне трактування Корану.

Яхья Сухраварді, друг Ібн Арабі, на якого також вплинула його філософія, наголошував, що знання народжується також через інтуї­цію та містичне споглядання. Інтуїтивне знання дозволяє здобути інформацію, що не ґрунтується суто на досвіді. Сухраварді вірив, що існує універсальна довговічна мудрість і вона здатна поєднати раціональну філософію та філософію езотеричну. Ця мудрість існувала за часів древніх індійців, персів, вавилонян та єгиптян. Вона також поширювалась у Греції до часів Аристотеля. На думку Сухраварді, Аристотель розірвав традицію цієї мудрості, обмежу­ючи філософію лише раціональними формами і виключаючи з неї вимір містичного.

Долі Ібн Арабі та Сухраварді були типовими для тих філософів, які наважилися говорити від імені лібералізму. Ібн Арабі свого часу звинуватили у тому, що він толерував лібералізм та інші релігії. Йому ледве вдалося уникнути ув’язнення. Сухраварді було страчено. В Ісфахані його думку було знов відроджено.

Багато хто з мислителів школи в Ісфахані були службовцями та юристами при дворі Сефевідів. Тому вони перебували у гарних стосунках із владою. Шейх Бахаї був багатогранною людиною. Він працював довіреним архітектором і юристом шаха Аббаса, проте його пам’ятають також як автора наукових досліджень. Ліванець Бахаї був до того ж математиком, астрономом і суфійським філософом. Під час подорожей він вдягався як дервіш.