Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 74
Арі Турунен
Підручники, які почали називати книгами аббакко, сприяли еволюції освіти у Флоренції. На думку історика Пітера Уотсона, це був перший випадок, коли настільки систематично і послідовно громадян навчали основ успішного ведення бізнесу.
Гуманістичний рух: людина в центрі уваги
Завдяки банкірам, юристам і аудиторам почало розвиватися письмове слово. Тим, хто навчався юриспруденції, треба було також вивчати риторику, оскільки вони повинні були вміти писати адміністративні листи, однозначні, зрозумілі та переконливі. Після завершення навчання студенти почали зосереджуватися на законодавстві італійських міст-республік і соціальних питаннях. Замість того щоб працювати лише помічниками у цих сферах, вони ставали радниками правителів міст і суддів.
Одним із таких радників був наставник Данте і шанувальник Цицерона, Брунетто Латіні, котрий на схилі віку набув значного положення у владі Флоренції. На думку Латіні, правитель повинен бути розсудливим, терплячим, витривалим, чесним і неупередженим, а також мати такі якості, як співчуття та жага до примирення. Уникаючи скнарства та жадібності, правитель має забезпечити своїм підлеглим достойну платню. Латіні не вірив у ефективність управління шляхом залякування. Жорстокість не належить до чеснот правителя, адже, перебуваючи у постійному страху, підлеглі не терпітимуть його занадто довго, тож він може легко позбутися престолу. Латіні вважав, що найважливішою рисою правителя є взірцева чесність і справедливість, оскільки без цього йому годі й сподіватися на підтримку й відданість свого народу. Як зазначає фахівець з історії політичної думки Квентін Скіннер, саме уявлення Латіні про чесноти правителя та найкращий спосіб управління було одною з найяскравіших особливостей суспільної думки за всю добу Ренесансу в Італії.
Гуманісти, що вивчали право й риторику в університетах Болоньї та Флоренції, дістали в XIV—XV ст. чимало важливих посад у міському управлінні Флоренції. Вони не були цинічними фахівцями — виконавцями своїх обов’язків, натомість керувалися ідеалами. Вони прагнули побудувати ідеальну республіку і захистити її від зазіхань деспотів.
Франческо Петрарка, який закінчив школу права у Болоньї, говорив про нові часи, коли старі джерела, втрачені за доби «похмурого Середньовіччя» відшукували наново. Петрарка багато подорожував. Його називають «першим туристом», тому що він мандрував різними країнами заради задоволення. Під час своїх мандрівок він збирав античні рукописи. Пристрасним збирачем був також друг Петрарки, Джованні Боккаччо. Натхнені прикладом Петрарки і Боккаччо, гуманісти почали шукати загублені рукописи у бібліотеках монастирів. Думки античних мислителів зазвучали знову.
Петрарка пояснює сучасникам, що Господь дав людям можливість усебічно використовувати розум і власні творчі сили. Він робить наголос на понятті
