Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 73

Фібоначчі народився в 1180 р. в Італії, але довгий час мешкав у Північній Африці. Його батько був представником торговців Пізанської республіки у Беджаї, у Північному Алжирі. Араби навчили його математиці, а він у своїй авторитетній книжці Liber abaci (1202) розповів європейцям арабський спосіб віднімати, додавати та помножувати, а також навів індійсько-арабську десяткову систему. Там також розглядалося застосування арабських цифр, яке пізніше стало відомим як алгоритм; для християнської аудиторії були вперше вичерпно описані концепції алгебри та геометрії. Фібоначчі також запозичив у арабів ефективний спосіб вираховувати прибутки та збитки, використовуючи цифри, вигадані в Індії. Перший розділ його книжки починається словами: «Дев’ять індійських цифр — це 987654321. За допомогою цих дев’яти цифр і знака, названого арабами аль-сифр («порожнеча»), можна написати будь-яке число».

Завдяки Фібоначчі ці цифри стали відомі як арабські. Друга частина книжки Liber abaci присвячена встановленню ціни на товари, обрахуванню прибутку та мінливого курсу валют у країнах Середземного моря. У книжці також наведена послідовність цифр, у якій, додаючи дві попередні, отримуємо значення наступної. На сьогоднішній день це відомо як послідовність Фібоначчі.

Економічний успіх Флоренції ґрунтувався не лише на міцних торгових зв’язках, а й на високому рівні освіти у сфері математики та ведення підприємницької справи. Книжка Фібоначчі набула неабиякої популярності у Флоренції. Як зазначає флорентійський історик Джованні Віллані, у школах Флоренції навчалися читати близько десяти тисяч хлопчиків і дівчат. Понад тисяча учнів у шести школах вивчали рахування на рахівницях і алгоритми. Подібний рівень відвідування в Італії та по всій Європі спостерігався лише у XX ст.

Також молоді викладали систему подвійного запису в бухгалтерському обліку, запозичену від арабів і введену у використання в 1340 р. Головною її ідеєю було і залишається відслідковувати, на що витрачені гроші і звідки вони отримані. До дебету вносили використані кошти, а до кредиту — відповідно отримані, таким чином сума використаних коштів завжди дорівнювала сумі отриманих.