Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 63
Арі Турунен
Коли Шень-цзун обґрунтував реформи тим, що вони були впроваджені на користь народу, його чиновник Вень Янь-бо сухо зауважив: «Ви керуєте державою разом із нами, а не з народом». Ця репліка передає духовну незалежність і самовпевненість багатьох освічених чиновників династії Сун. Конфуціанські традиції духовні спонукали чиновників говорити відверто, якщо вони помічали несправедливість.
Китайський учений на лузі. Невідомий художник. Картина XI ст.
Одним із таких легендарних глашатаїв правди був чиновник Су Дунпо, один з найвідоміших поетів та есеїстів Китаю. Він працював на багатьох керівних посадах і не боявся висловлювати свої погляди. За життя він побував до дванадцяти разів у вигнанні всередині країни, що за часів династії Сун не вважалося аж надто суворим покаранням. У спокої сільської місцевості, далеко від поспіху й урядових змагань, з келихом рисового вина у руці чиновник у вигнанні міг цілковито заглибитись, скажімо, у мистецтво каліграфії, поезію та живопис. Так зробив і Су Дунпо, який залишив у спадок понад три тисячі віршів.
Кар’єрний ріст Су Дунпо був швидким. У 1070 р., вже у 32 роки він керував історичним закладом у Кайфені. Су був постійним і непримиренним критиком економічних нововведень тогочасного міністра Ван Аньши.
Ван Аньши не вагаючись негайно звільняв із посад усіх, хто не поділяв його думки. Попри це, двоє інтелектуалів, Су та Ван, зберегли гарні стосунки та навіть обмінювалися своїми віршами. Імператор дозволив Су Дунпо висловитись і призначив його помічником губернатора Ханчжоу. Су Дунпо певний час перебував на посадах губернатора Мейчжоу, Сюйчжоу та Хучжоу.
У 1079 р. Су Дунпо звинуватили у висміюванні імператора і вигнали на низькооплачувану посаду до Хуанчжоу. Проте він добре влаштувався у місті та створив там найвідомішу зі своїх праць. У 1086 р. Су Дунпо запросили назад до столиці, і він став членом Академії Ханьлінь. У 1094 р. Су Дунпо вигнали знову, спочатку до Гуандун, потім на острів Хайнань. Він помер у 1101 р., коли, вкотре здобувши помилування, перебував на шляху до місця нового призначення.
У вірші Су Дунпо про народження дитини яскраво проглядає характерна особливість поезії культури Сун: у ньому втілилися заразом радість, страждання й сумління.
Коли дитина народилася,
Кожен сподівається, що стане вона розумною.
Я ж страждаю від розуму все своє життя.
Сподіваюсь лише,
що хлопчик буде простим
і достатньо дурним,
аби зміг жити приємно і без клопотів,
якщо стане міністром.
Завоювання Кайфена
Су Дунпо помер того ж року, коли до влади прийшов імператор Хуей-цзун. Останній правитель Кайфена був справжнім деспотом, чого не можна сказати про жодного з правителів династії Сун. У наш час його назвали б «мікро-менеджером».
Імператор Хуей-цзун був великим поціновувачем і збирачем живопису. Сам він також добре малював. Хуей-цзун був настільки самовпевнений і засліплений власним блиском, що змушував інших дотримуватися його стилю малювання. Він заснував художню академію, єдиним завданням членів якої було копіювати роботи імператора. Для обдарованих митців академія Хуей-цзуна була справжньою художньою катастрофою, оскільки той ставився до мистецтва занадто однозначно. Художники повинні були малювати об’єкти такими, якими вони є, точно копіюючи форму та колір. Оригінальність і натхнення заборонялися.
