Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 61

У XI ст. в Китаї здивувалися б недовірі фінських роботодавців щодо «надмірно кваліфікованих» кандидатів. Система вступних іспитів стабілізувала керівництво державою. Службовці були настільки компетентними та мудрими, що зміна правителя ніяким чином не заважала їм виконувати свої завдання. Звичайно, за умови, що правитель толерантно ставився до старих працівників. Одна з відомих постатей конфуціанства, Чжу Сі, використовував свою освіченість таким чином: усе своє життя він писав імператорові критичні, часто дратівливі доповідні записки.

Згідно з вченням Конфуція, у Всесвіті є добрий і творчий елемент, жень, — людяність. Тому природа людини по суті своїй добра і людині належить робити лише добро. Зло походить від байдужості та браку гідної освіти. Чжу Сі зробив так, як повчав і впорядкував працю, що мала значний вплив на китайську освіту. Він об’єднав чотири книжки в один твір, що дістав назву «Чотири книги». Цей твір містить вибрані фрагменти «Аналектів», бесід Конфуція зі своїми учнями, і праць послідовника Конфуція, Мен-цзи. Також Чжу Сі додав дві частини з «Книги ритуалів», збірки часів династії Хань, що також включає багато конфуціанських текстів. На думку Чжу Сі, ці чотири книжки і дев’ять інших конфуціанських творів утворюють основу для правильного навчання. У рукописах Конфуція особливо підкреслюється значення здорового глузду: «Якщо знаєш щось — скажи це. Якщо не знаєш — визнай це. Ось справжнє знання».

Багато разів Чжу Сі кликали до імператорського двору. Йому пропонували високі посади, від яких він відмовився. Чжу Сі був незадоволений тим, як використовується влада, особливо тим, наскільки вона стала корумпованою. Він написав численні нагадування щодо морального способу управління в державі. Помер Чжу Сі в 1200 р. Після його смерті зібрані ним тексти набули статусу офіційних джерел для підготовки до чиновницьких іспитів. У Китаї їх використовували для екзаменації аж до 1905 р.

Мистецтво критики: золота доба конфуціанства

Зазвичай правителям важко дослухатися до точки зору інших і шанувати її, якщо вона занадто відрізняється від їхніх власних поглядів. Історія філософської та політичної думки була також історією кострищ, вигнань і в’язнів сумління. Утім, у цьому морі деспотії китайська династія Сун постає своєрідним островом толерантності, де шанували дискусії та обмін думками.

Вшанування вченості та інтелектуальна допитливість за часів династії Сун привели до високих досягнень. Влада запровадила політику добробуту, що зробило династію Сун одною з найгуманніших в історії Китаю.

Конфуцій був захисником гуманності. Відомо, що він якось сказав: «Образа соромить лише того, хто її заподіює». Послідовники Конфуція виокремили п’ять головних чеснот: людяність, справедливість, хороші манери, вірність і мудрість. У своїх роздумах вони наголошували на взаємопов’язаності всього з усім. Усе суще взаємодіє між собою. Тому людина повинна прагнути вдосконалити свій характер, аби бути корисною іншим людям. Сам Конфуцій у жодному разі не був святим — він насолоджувався життям, позбавленим метушні, і консультував за гроші будь-кого, проте дотримувався принципу, що в усіх справах необхідно бути доброчесним. Благородний муж розуміє, що таке доброчесність, натомість так звані маленькі люди живуть лише заради власної вигоди. Головне — жити у згоді з дао, закономірним шляхом природи.