Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 51

Аль-Кінді поєднав грецьку філософію, фальсафу, та ісламську думку. Його роздуми надихнули двох інших філософів, що жили за пізніших часів, — Ібн Сіну (980—1037) та Ібн Рушда (1126—1198). Обидва відомі західному світові під своїми латинськими іменами: Авіценна та Аверроес. Авіценна був лікарем, чиї дослідження з анатомії значно вплинули на медичні знання в Європі. Аверроес, в свою чергу, був останнім з найвизначніших ісламських філософів.

Третім важливим послідовником аль-Кінді був аль-Фарабі, портрет якого прикрашає 200-тенгову купюру в Казахстані. Аль-Фарабі прибув до Багдада у 901 р. для навчання, серед іншого він досліджував логіку Аристотеля.

У своїх роздумах аль-Фарабі об’єднав ідеї Платона про ідеальну державу та ідеального правителя з уявленням Аристотеля про те, що сенс існування людини полягає у доброму житті. Погана влада, на думку аль-Фарабі, просто відбивала недосконалість людської природи.

В одному своєму визначному творі «Ідеальне місто» він намагається з’ясувати, що робить владу доброю. Владу можна назвати доброю, тільки якщо вона базується на таких знаннях, діяльності та майстерності, що приносять щастя. Способи досягнення щастя треба оцінювати за результатами. Найкращі результати, на думку аль-Фарабі, — це ті, що відбиваються на повсякденному житті. Аль-Фарабі перелічує різні форми правління. Дві з них містять як хороші, так і погані якості. Ці форми правління — домінуючі й такі, чий намір — дозволяти народу робити те, що його розважає. Домінуюче правління було характерне для Аббасидів: халіфи були самодержцями. В залежності від постаті халіфа, влада приносила людям добробут або злидні.

Аль-Фарабі вірив, що ідеальне місто або держава народжуються тоді, коли всі громадяни працюють заради спільної справи. Ідеальним містом керує доброчесний правитель, чиї рішення ґрунтуються на постійно зростаючому розумінні. Тому найкраща форма правління є поєднанням активності громадян та освіченого керівництва.

Вплив Будинку Мудрості тривав протягом наступних століть. Ібн Аль-Хайсам (Альхазен) — математик, що жив у XI ст., зображений на 10 000-динаровій купюрі в Іраку. Альхазен здобув освіту в Багдаді, проте згодом переїхав до Каїра. Там він написав книжку «Кітаб аль-Маназір» («Книга з оптики»), що була перекладена латиною і мала неабиякий вплив на західну науку. Альхазен, зокрема, присвятив дослідження вченню про перспективу. Він провів безліч емпіричних дослідів і розробив свого роду принципи наукового мислення. Його ім’я згадує визначний англійський філософ XIII ст. Роджер Бекон. Також його роботи вплинули на ідеї астронома Йоганна Кеплера.

Історії — на папір

Завдяки винаходу, запозиченому з Китаю, наявні бібліотеки Багдада дедалі більшали й розвивалися, крім того, відкривалися нові. Після Таласької битви 751 р. було ув’язнено п’ятьох китайців, які навчили арабів мистецтва виготовлення паперу згідно з їхньою традицією. Найімовірніше, араби ставилися до китайців добре. Одним із них був сам Ду Хуан, що повернувся назад до Кантона у 762 р. і написав книжку, в якій поділився своїм досвідом перебування з-поміж арабів. У Багдаді почало швидко поширюватися виробництво паперу. Під продаж паперу та книжок була відведена ціла вулиця в центрі міста. Перша згадка про паперову майстерню у Багдаді стосується 795 р. Дешевизна та тривкість паперу були ефективною рушійною силою для влади — адже з’явилася можливість поширювати як наукові відомості, так і художні твори. Тож невдовзі переписування та виготовлення книжок перетворилися на вигідну справу.