Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 134

Нойс вірив у силу команди, Шоклі — навпаки, очікував від керівників лише чіткого прийняття рішень. Керівництво для Нойса було не роздаванням наказів, а управлінням втіленням ідей. Нойс також вважав, що лише самі фахівці, а не їхні керівники, здатні найкраще оцінити значення своєї роботи.

Оскільки Шоклі, керуючи компанією, довіряв тільки результатам тестів особистості, можливості Нойса потрапити до керівництва дослідженнями Shockley Semiconductor зводилися до нуля. Його разом із Гордоном Муром було визнано непридатними до керівних посад за результатами психологічних тестів: Нойс був занадто млявим, а Мур — занадто замкненим. Нойса і Мура ознайомили з результати тестів одне одного.

Гордон Мур і шість інших провідних фахівців лабораторії були розчаровані подібним ставленням до Роберта Нойса. Член групи Юджин Клейнер запропонував звернутись у компанію свого батька, що займалася пошуком інвестицій для малих високотехнологічних підприємств. До рук Артура Рока, 31-річного інвестиційного банкіра Hayden, Stone & Co, потрапив лист, в якому семеро експертів Shockley Semiconductor питали про можливості роботи для групи фахівців в якій-небудь технологічній компанії. Підкреслювалося, що вони воліють працювати разом і в майбутньому.

Артур Рок зв’язувався з сорока п’ятьма компаніями, але жодна з них не побажала створити у себе окремий відділ досліджень. Ситуацію ускладнювало те, що група воліла залишитися в Пало-Альто. Проте Рок не занепав духом, а, навпаки, захопився ідеєю: а чи не заснувати вам власний бізнес, а він допоможе фінансуванням. Гордонові Муру вдалося переконати Роберта Нойса долучитися до компанії. Коли Рок зустрівся з Нойсом, він відразу помітив його харизму і природжені лідерські якості. Артур Рок був категорично іншої думки щодо навичок Нойса, аніж тестувальники особистості Вільяма Шоклі. Син російських євреїв-іммігрантів, Рок мав почуття гумору і був дуже комунікабельним. Він часто розповідав, що вірить більше в людей, аніж в ідеї.

Мало хто з успішних підприємців применшує значення випадковостей. Щастя посміхнулося і Артурові Року. У 1957 р. він випадково зустрів Шермана Фейрчайлда, багатого виробника літаків. Допитливий Фейрчайлд надихнувся новими ідеями та інвестував у новонароджену компанію півтора мільйона доларів. Однак не всі були такими ж дружньо налаштованими. Вісьмох засновників нової компанії жорстко критикували, вважаючи зрадниками. Їх назвали Traitorous eight, «зрадницька вісімка». На той час було неприпустимим, щоб працівники залишали компанію, та ще й цілою групою. Зазвичай працівник робив на одній фірмі аж до самого виходу на пенсію. Незалежно від того, була ця робота надихаючою для нього, чи ні.

Компанія Fairchild Semiconductor International була заснована в 1957 р. Вона швидко стала лідером на ринку напівпровідників.

З появою Fairchild виникла нова галузь. Несхвалення «зрадницької вісімки» насправді було показником того, наскільки сильно традиційні фірми побоювалися відтоку фахівців до компаній-конкурентів. Натх­ненний контрактом із Fairchild, Артур Рок хотів і надалі бути залученим до таких проектів. Проблема полягала в тому, що фінанси знаходилися на Східному узбережжі, а вчені та експерти зі своїми ідеями переїхали на Західне узбережжя. У 1961 р. Артур Рок прий­няв рішення, яке мало далекосяжні наслідки. Разом з Томасом Дж. Девісом він вирішив створити власну венчурну компанію і переїхати до Сан-Франциско. Фірма дістала назву Davis & Rock. Отримавши від інвесторів Східного узбережжя п’ять мільйонів доларів, Артур Рок почав фінансувати технологічні компанії району Сан-Франциско. Так народився венчурний бізнес.