Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 133

Завдяки запрошенню Фредеріка Термана до рідного міста Пало-Альто повернувся фізик Вільям Б. Шоклі — винахідник транзисторів. Він заснував тут у 1956 р. фірму, яка пізніше стала Shockley Semiconductor.

Напівпровідники є основою сучасної електроніки. Вже у 1880 р. було відомо, що деякі напівпровідникові прилади пропускають електричний струм лише в одному напрямку. У 1947 р. Шоклі разом із Джоном Бардіним і Волтером Браттейном виявили, як можна посилити електричний струм у напівпровідниках, використовуючи твердий напівпровідниковий матеріал германій. У Лабораторії Белла (Bell Labs) винахід назвали «транзистором». Бардін, Браттейн і Шоклі отримали за своє дослідження Нобелівську премію з фізики в 1956 р. Нагорода дісталася їм справедливо, адже транзистори все ще є невід’ємною частиною електрообладнання та електричних систем.

Оскільки транзистори здатні посилювати або змінювати електричний струм, у 1950-ті роки їх почали використовувати у підсилювачах і перемикачах. Транзистор був кращим підсилювачем, ніж електровакуумна лампа. Також він був меншим за розмірами й простішим у виготовленні. Транзистор спричинив революцію в електроніці та проторив шлях до більш дешевих радіоприймачів, калькуляторів і комп’ютерів.

Коли на базу транзистора подається струм керування і необхідна напруга перевищує задане граничне значення, транзистор починає проводити електрику. Крім того, база посилює електричний струм. Таким чином посилюється звуковий сигнал, наприклад, у мікрофоні.

Дослідники виявили, що електричні властивості напівпровідникових матеріалів можна змінювати шляхом додавання до об’єму відповідних кількостей домішок. Шоклі планував створити ще більш потужний і швидкий транзистор. Для цього його компанії потрібно було залучити ще більше обдарованих людей. Серед них був фізик Роберт Нойс, випускник Массачусетського технологічного інституту, і Гордон Мур, що вивчав хімію в Берклі, доктор Каліфорнійського технологічного інституту.

Вільям Шоклі був генієм з важким характером. Іще в дитинстві у нього помічали спалахи агресії. Це був авторитарний керівник, якому було важко догодити. Постійно дратівливий, він не визнавав своїх помилок, натомість звинувачував у всьому підлеглих. Якщо Шоклі презентували ідею, він, замість того щоб підтримати автора, відразу телефонував своєму колишньому колезі з Bell Labs. Він завжди бачив у своїх підлеглих конкурентів. Шоклі вимагав, аби всі співробітники лабораторії регулярно оцінювали один одного, що неодмінно призводило до змагання за популярність.

Владний стиль управління і форсування внутрішньої конкуренції не подобалися Робертові Нойсу. Ще за часів роботи у компанії Philco, що спеціалізувалася на виготовленні радіоприймачів і телевізорів, Нойс потерпав від бюрократії, притаманної великим організаціям Східного узбережжя. Ієрархія і жорстка структура цих компаній виявлялись у правилах і директивах щодо кожної дрібниці. Наприклад, у Philco була розроблена система, згідно з якою кількість і якість офісних меблів варіювала залежно від посади працівника.