Читать «Біблія для комуністів і безпартійних» онлайн - страница 5

Довго правив святий Сталін, а коли помер, його тілесні останки поховали у мавзолеї поруч зі святим Леніном. Але Нікіта, новий пролетарський вождь, позаздрив йому, бо це місце йому також дуже сподобалось. Гупнув він черевиком по столі історії і дозволив викинути Сталіна з мавзолею. А пролетарські дітки, хоч і були безмежно здивовані, але мовчали.

У далекій країні під назвою Китай, у якій було повно довірливих пролетарів, жив святий Мао. Він також прагнув визволити свій народ. Довго зважував Мао, як би то найзручніше досягти йому своєї мети. Випробував він багато способів, однак жоден не був добрий. Тоді з’явився йому Маркс і подав рушницю промовивши: «Пам’ятай сину мій, ця рушниця принесе тобі свободу!» І справді, допомогло.

Не було на землі небезпечнішого звіра як паперовий тигр. Усі його боялися. Тому так радісно заплескали пролетарі усього світу, коли святий Мао став до бою проти нього. Довго — предовго тривала суперечка і маси то радісно вигукували, то здригалися залежно від того, на чий бік схилялося щастя. Так непомітно у тій битві постарів сам великий Мао, втратив молодечий запал і боротьба закінчилася безрезультатно.

Аж сталося так, що партійний апарат вичерпав усі свої, сили і пролетарський рух послабшав. Тоді святий Мао вдався до хитрощів: вирушив у дорогу по великій стіні і всюди розда-вав пролетарським ділкам свою червону книгу. Народ кидав йому до ніг квіти та інші речі і оспівував великого вождя та його культурну революцію. І жона вождя Чінг супроводжувала його на усіх дорогах.

Після смерті святого Мао спалахнула в народі запекла суперечка про його спадкоємця. Хто поведе за собою звільнені маси по довгому шляху до пролетарського раю? Нарешті перемогла опозиційна фракція. Своїх ворогів вона охрестила «бандою чотирьох» , прокляла їх і вчинила над ними показовий процес. А тим часом таємно злигалася з капіталістичним змієм і збочила з дороги чистого вчення. І так сталося, що образ святого Мао і пам’ять про нього поволі зблідли.

У той час, коли пролетарські дітки були ще вірні чистому вченню, єдналися навколо великої мети і розмовляли єдиною ідеологічною мовою, вирішили вони колективно побудувати вежу світового комунізму, яка сягатиме аж до небес . Згуртували усі свої сили і взялися до роботи. Інструменти і матеріали належали усім. Величне завдання зміцнило м’язи та розум і пролетарські дітки одностайним хором заспівали «Інтернаціонал».

Але поки будівництво посувалось, стали частішими суперечки по між пролетарськими дітками. Бо кожний хотів ставити за своїм власним планом і не вміли вони об’єднатися навколо колективного архітектора. Тоді— то й попереплутувались їх ідеологічні мови і вже не могли вони так відразу один з одним порозумітися, то ж під кінець усі між собою страшно побилися. І вежа залишилась недокінченою й донині. А матеріал для неї хтось за той час розікрав аж до фундаменту.