Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 47

— Та яке там споживання, лікарю. Це замолоду людина споживає. Не те, що тепер, коли їй стукнула тридцятка.

— Мені ти і так подобаєшся, — з-під сірого пледа вистромилися дві кощавих руки і загребли пані Потоцьку разом із рецептом.

— Ну то кінець візиту, — оголосив Болек. — Наступний буде, коли Сташек переспить із Ілоною. Хоч я й не знаю, чи слово «переспати» вповні відображає всі барви сексуальної поведінки мешканців цього ложа.

— Тридцять років… Я думала, що цій жіночці щонайменше п’ятдесят.

— Тому я всім повторюю, що алкоголь — не найліпший засіб для консервації.

— А що добре законсервовує?

— Здається, безпечальність і оптимізм. Може, тому ми, поляки, так швидко старіємось.

Двадцять четвертий

— Заходжу до спальні. Вся родина вже зібралася довкола ліжка, бурмоче молитви. Конарська лежить синя, в долонях свічка, щелепа підв’язана, на повіках монети у п’ять злотих. Я вже збирався виписувати свідоцтво про смерть, але щось мені не сподобалось…

— Я ж тобі казала, інтуїція, — шепнула до мене Юлія.

— …тоді питаю, на що вона хворіла. «На все, лікарю. І на суглоби, і на серце, і на легені. Мучилася, старенька, аж шкода було дивитися. То нарешті собі відпочине, і ми теж». Я торкнувся до бабусиної долоні. Холодна, але якась на диво волога. «А вона часом не мала діабету?» — запитую в старшої з дочок. «Ой, мала. Доктор Акула сказав, що мамуня мають у жилах більше цукру, ніж той… кленовий сироп». То я вже зорієнтувався: гіпоглікемічна кома. Штрикнув її глюкозою. Конарська зразу здригнулася. П’ятизлотові монети звалились. Як побачила, що тримає запалену свічку, зчинила страшний лемент. Я думав, що вона дістане інфаркт, та де там. Зірвалася на рівні і давай розганяти товариство.

— Ну то доньки не відпочинуть, — підсумував Мацек.

— Узагалі-то, коли вони вже оговталися від струсу, то навіть зраділи. Хоча старенька і справді вміла залити сальця за шкуру. В нашому тесті вона спокійно здобула б шість балів, а в запалі так і всі вісім. Слухаю вас, — звернувся Болек до присадкуватої пухлявої жіночки з коротким платиновим волоссям, спаленим пергідролем, котра вже хвилин десять заглядала до амбулаторії, нервово поправляючи скуйовджені кучерики.

— Пане лікарю, я прийшла, бо в мене якась висипка… — Вона простягла перед себе червоні, покриті дрібною коростою долоні. — Я вчора робила прибирання на честь приїзду свекрухи з Італії. Ну і дивлюся вранці, а всі руки в пухирях. Самі погляньте. Це щось жахливе. А післязавтра я маю відвідати манікюрницю, — зойкнула вона. — І не знаю, як показатись їй на очі.

— Є й більші нещастя, ніж реакція манікюрниці, — потішив її Болек. — Приміром, відсутність кінцівок. Тому я мушу вас застерегти, що, коли ви не відпочинете від усіляких засобів для чищення, я вже бачу сумне майбутнє ваших рук.

— Ну а коли я мушу від них відпочивати? А всі ці бактерії? Подивіться першу-ліпшу рекламу в новинах. Мало того, що ті лазнички просторі, як наші вітальні, так там іще так чисто, що можна їсти просто з кахлів.

— Я вам цього не радив би, бо куди приємніше їсти зі столу. Ну що ж, я випишу вам масть на ті пухирі. Одначе радив би сильно обмежити користування хімічними засобами. Нехай ваші руки відпочинуть. Риба в річці також.