Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 40

І повернувся до нас.

— Ви йдете з внутрішнього? — запитав він.

— Юлька трохи поспівала для Вільшини. Старий має страшенну хандру.

— Я теж би її мав на його місці.

— А що з ним таке?

— Усе. Йому вісімдесят сім років, — пояснив Болек.

— Це так, начеб у Швеції йому виповнилося двісті сімдесят, так? — засміявся Грейпфрут.

— І що, хіба нічого не можна зробити? — здивувалась я.

— Таж ми робимо, — переконливим басом запевнив Грейпфрут. — Годуємо таблетками, штрикаємо, видаляємо все, що тільки можна.

— Але він так чи йнак за кілька тижнів повертається до нас, — буркнув Болек. — Як і решта хворих із внутрішнього.

— Це означає, що ви безсилі? — зажурилась я.

— Безсилі? — Грейпфрут знову всміхнувся. — Та чого ж. Ми завжди можемо покращити їм комфортність перебування.

Двадцять перший

Вечір

Зараз я іду на своє перше нічне чергування. Саме пояснюю татові, що буду допомагати знайомим на «швидкій». І повернуся вранці.

— Відколи це ти вмієш водити машину?

— Уже п’ять років. Я склала на права, коли ти будував плани, куди подіти свій вільний час на пенсії.

— Діти. Вони так швидко виростають, — зітхнув він. — Ще недавно ти бавилася візками на килимку, а тепер кажеш, що маєш водійські права. Час спливає чимраз швидше.

— Це має свої плюси. Поки ти встигнеш оглянутись, я вже повернуся на «Факти».

— А поки я двічі кліпну, ти вже будеш на пенсії. А я?

— Ти будеш бадьорим вісімдесятирічним стариганом, який захланно опрацьовує плани подальших дій.

— Мрії… Добре, нема чого нарікати, бо ж робота чекає. Біжи, Ягідко, і пам’ятай: дорога — це не килимок у передпокої.

— Прибула, — звітувала я в ординаторській. Три хвилини по сьомій.

— Супер, — утішився Мацек. — Ми боялися, що з тебе досить по вчорашньому марафоні.

— Я мусила заспокоїти тата. Сказати йому, що працюю тут.

— Тільки тепер? — здивувалась Юлька. — Адже це, здається, твоє п’яте чергування. А ти і раніше просиджувала в нас довгі години.

— Тато настільки поглинутий творчістю в широкому розумінні, що не звертає надмірної уваги на довкілля. Ну хіба коли йдеться про зникнення подертих капців.

— Ядзя вже мала дзвінки?

— Здається, третій. Як і завжди в неділю, — відказав Мацек.

— То що, їдемо?

— Наразі ні, Ягідко, — заспокоїла мене Юлія. — Це тільки товариська бесіда. Ходи, послухаєш.

Вона прочинила двері, а я виставила вухо з кучерів.

— Я вже казала, коротка маєчка в сердечка. Рожева, як мої губки, — щебетала Ядзя. — І це все, решту я зняла для тебе. Ну а попри те, я влітку взагалі не ношу трусиків. Хіба що стрінги, просто з морозилки…

Я обернулася до Болека.

— Вона що, фліртує зі своїм чоловіком?

— Ні, нормальний секс по телефону, тільки що коштує сорок грошів за хвилину.

— Ви що, підробляєте по годинах? — висловила я зрозуміння. З дрібкою співчуття.

— Ні, Ядзя увихається забездурно, — пояснив Мацек.

— Як це?

— Нормально. Телефонують кілька таких стурбованих і весь час заблоковують лінію. А тим часом хтось може потребувати допомоги.

— Ну і що?

— Що «ну і що»? — психонув Мацек. — Якщо якийсь недоумок збирається дзеленькати цілу ніч, то краще нехай задовольниться о сьомій і буде святий спокій.