Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 16
Ізабелла Сова
Коли я дочовгала до веранди, тато завершував розбивати молотком заморожений на камінь чай. Ми обмінялися коротким «привіт». Я поклала торбу під вікном, змила із себе міську куряву і влізла в старі лахи часів ліцею: блідо-рожеву майку з витертим портретом Лімеля й обтяті до колін запрані джинси з великою кількістю ниток на кишенях. Нарешті спустилася до кухні, де вже хвилин з п’ятнадцять чекав на мене тато. Будемо за замороженим чаєм обговорювати мої плани.
— Наразі нічого конкретного, але я щось придумаю, — заспокоїла я його і зразу перескочила на безпечну тему. — А як там Віктор?
— Як завжди, двадцять годин спить, годину вилизує миску, наступну годину муркоче, а ще дві полірує хутречко.
Бодай хтось передбачуваний.
Я потягнулася по шматок чайного льоду.
— А як ти даєш собі раду з вільним часом?
— Я присвятив себе творчості.
Це прозвучало, як погроза.
— Я повинна зажуритися?
— Таж, Ягідко, це радше я маю привід журитись. Я весь час сушу собі голову над тим, як урізноманітнити твоє перебування.
— Ти зовсім не мусиш цього робити, тату. Я знайду собі якесь заняття. Наприклад, провідаю давніх товаришок.
— Таж усі виїхали до Варшави. Або до Чикаго.
— Ну тоді пошукаю інших розваг.
От тільки які розваги може запропонувати провінція незалежній тридцятирічній жінці?
Шостий
Тато пішов до Глинян, аби спокійно перетравити мій приїзд і накидати нові плани на літо. А я? Для початку вирішила дати лад речам у пивниці. Що не так легко, зважаючи на татову нехіть до будь-яких змін. Треба позбутися старого мотлоху так, аби він не помітив його відсутності. Я саме перекладала ковдри, щоби закрити порожнє місце від поїденого міллю спального мішка, коли до будинку заявилась Аня.
Аня
Найкраща подруга мого тата й жінка його життя. Метка, конкретна й до болю щира. Випічка її виробництва могла б успішно зіграти в якомусь науково-фантастичному фільмі так звану космічну плазму, зате смакувала небесно. Я звертаюся до неї на ім’я, так ми вирішили на початку знайомства. Аня — це гарне ім’я. Угорською означає «мама».
— Хто там? — запитала я, виходячи з пивниці на сходову клітку.
— Спітнілий гіпопотам. Прийшов у пошуках затінку і чогось прохолодного для полоскання розпеченої пащі.
— Аню!
— Нарешті ти зважилася провідати старенького батька. А це що таке? — показала вона на мою простягнуту долоню.
— Привітання.
Бо ж вона знає, що я терпіти не можу виливів. Усіх тих слинявих цмоків, мокрих поцілунків і ведмежих обіймів.
— Ти ж, певно, не думаєш, що я цим обмежуся? Давай писка, — вона здушила мене, наче закохана ведмедиця, і міцно цмокнула в кожну щоку. Я стовбичила як пень, терпляче чекаючи на кінець привітання. — Можеш перепочити! — гукнула вона мені просто в ліве вухо.