Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 115

— І що?

— Сам побачиш. Почнуть тренуватися найзапекліші лінюхи. А ФІРМА не витратить на це і ламаного євро. Є тільки дві умови. Перша: заборону мусиш видати ти як представник ворожих сил.

— А друга?

— Ти можеш загрожувати найвигадливішими карами, але без одної: не лякай їх звільненням. І що ти про це думаєш? — Я вся напружилася, чекаючи, коли він накаже мені забиратися з кабінету.

— Велл, ну що ж, Джагодо. Це досить ризиковане план, але без ризику немає мільйонів. А тому я кажу: зелене світло. Ще нині писати такий наказ і спостерігаємо рухи у Кемпені. Впродовж два місяць, а потім оцінка.

Двадцять четверте

— І що тепер?

— Ти влипла, Ягодо, — потішила мене Магда. — Бо або Боббі викине тебе за два місяці через відсутність результату…

— А тоді повертатися до лікарні може бути запізно. Адже Рисек не буде тримати для мене місце вічно. — «Навіть якщо він має велику лікарню і ще більше серце».

— … або ти раніше загинеш від рук розгніваних працівників ФІРМИ.

— Може, вони зрозуміють, що це був тільки жарт.

— Не зрозуміють, моя люба. Тут кожен має почуття гумору на рівні Агати. Сміються тільки з жартів шефа. І тільки тоді, коли він це бачить.

— Тоді мені гаплик.

— Гаплик тобі буде, коли я зараз дещо тобі скажу. До мене дзвонив Бартек.

— А чому не до мене? — здивувалась я.

— Він зізнався, що мусить прозондувати ґрунт перед зустріччю з тобою. Став нюнити, що тільки я розумію, про що йдеться. Що я маю інтуїцію, а поза тим, як твоя подруга знаю більше.

— І ти дозволила себе розкрутити.

— У мене вихопилося, що на тій «швидкій» ти зустріла гарного гітариста з табору в Сіофоку.

— Ти балакуша.

— Знаю. — Вона сховала очі. — І перепрошую, Ягодо. Але це вийшло випадково. І тепер я переймаюся, бо Бартек щось згадав про серйозну розмову, яка на вас чекає. Може, він захоче з тобою розірвати? Боже! А все це через мій довжелезний язик!

— Припини, я зовсім не гніваюсь.

— А якщо він із тобою розірве?

— Якщо Бартек визнає давні події з табору за достатній привід для розриву, він просто хоче піти і все. Мене більше непокоять інші речі.

— Це ще які?

— Я повинна сама дійти рішення, що робити далі, а я не годна. Не знаю, чи зостатися, чи повернутися до лікарні. Просто не знаю і годі.

Магда замислилася, кілька разів зітхнула, закидаючи ногу на ногу. Потім засовалася на кріслі, зиркнула на мене й почала:

— Як Магда, дівчина з міста, я радила б тобі залишитися. Тут ти маєш квартиру, гарну роботу, купу кнайп і торговельних галерей. Якщо знайомі запитають у тебе, як справи, ти можеш похвалитися, що ти завідувачка відділу у ФІРМІ. Це гарно звучить і напевно пробудить їхню заздрість.

— Особливо, якщо я назву величину зарплати.

— Тільки чи в цьому тобі розходиться? Щоб мати, чим хвалитися знайомим, котрі вже за хвилину забудуть, що тебе зустріли?

— Не в цьому, — визнала я.

— Тому як подруга я задам тобі питання: чому ти пішла до Боббі з такою божевільною ідеєю? Бо ти і справді хочеш піти з ФІРМИ. І цього, Ягодо, тримайся.