Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 112

— Але з тими свічками я не радив би подальші експерименти, — суворо мовив Болек, виписуючи рецепт. — Шкода вух та й волосся теж. Воно таке доглянуте.

— Ох, мій Антоній теж його хвалить, — розчулилася вона.

— А до речі, що там у нього?

— Не нарікає, — ворожка лагідно поплескала по мідному флакону, оздобленому штучною живокостю. — Він має звідси чудовий краєвид на лісок. Телевізор теж може пооглядати, щоправда, рідко, бо я майже його не вмикаю.

— Заощаджуєте?

— Так, нерви та вуха. От тільки думаю, що виросте на такому місиві з перцю, лайок і стрілянини. А все це споживають малі з дитсадка.

— Телевізор не має аж такого впливу, — потішив її Болек. — Адже нинішні боси злодійського світу виховувалися в країні злагоди. Рекс, бджілка Майя, Вінні-Пух.

— Ну і Румцайс, — згадала я. — А також розбійник Яносік.

— Що багато пояснює, — підсумувала ворожка. — Так чи йнак, Антоній забагато не пооглядає.

— А родина вже знає?

— А навіщо їй знати? Геня, тобто Гелена, моя донька, любить стерильну чистоту. Вона вже марудила б, що я накопичую поживу для тарганів. А онука панічно боїться духів. Не хочу її відлякувати, а надто тому, що вона останім часом часто тут ночує. Дивна справа з тією моєю онукою.

— Вона теж вдається до якоїсь терапії?

— Ні, але ніколи так часто мене не провідувала. А тепер приїжджає щотижня. Клацає з мене сотні фотознімків. Записує мої спогади. Вимордовує питаннями про минуле. Може, хтось налякав її, що я скоро помру?

— І хто це міг би бути? — здивувався Болек.

— Може, якась інша ворожка. Сам знаєш, мій дорогенький, що є такі вар’ятки. Не досить, що брешуть, так іще й відбирають у людини надію. А це деколи гірше, ніж смерть.

— А ви цікавилися, звідки така поведінка? — запитала я.

— Цікавилась, але вона наче зшила вуста. Ого, про вовка промовка, а вовк до хати. Три короткі, три довгі, три короткі, — вона побігла відчиняти.

— Привіт, бабусю, я забігла тільки на годинку, бо хочу ще заглянути до мами.

— Летиш як на пожежу! А я маю гостей, онученько.

— Ну то я зачекаю, поки ти поворожиш, і потім побалакаємо. Ягодо???

— Малино!

— Я шукала тебе на «швидкій», але мені сказали, що ти померла з туги!

— Я нічого не казав, — запротестував Болек. — Напевно, робота Мацека. Це такий накачаний тобі сказав?

— І лискучий від олії, з очима кольору волошок. Ти знаєш, Ягодо, як мені було сумно?

Це приємно чути. А ще приємніше бачити вираз радісного ошелешення на чиємусь обличчі.

— Тоді чому ти зникла на два тижні?

— Бо поїхала з подругою до Греції. Дуже спонтанно, Ягодо. І повернулася тільки тиждень тому. Але класно, що ти тут. Я маю стільки тобі розповісти.

— Спочатку обов’язок, а потім приємність, — нагадала нам ворожка, спритно тасуючи витерті карти. — То, може, Болек перший? Я маю передчуття, що це буде недовга ворожба.

— Ти хочеш, аби ми вийшли?

— Ні, залиштеся. Ти, Ягодо, вже знаєш у загальних рисах про мою справу, а Малина і так про все здогадається, як воно буває з ельфами.