Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 33

Росіянин спорожнив склянку та стуленими вказівним і середнім пальцями витер губи. За вікном, просто навпроти нього, у тремтливих хвилях теплого повітря пропливав «Airbus A330» компанії «China Southern». Краєм ока вловивши якийсь рух, чоловік повернув голову ліворуч. Через три сидіння від нього на крісло осіла худорлява жінка з гострим, наче під лінійку накресленим носом, і сузір’ями ластовиння на щоках. Сонцезахисні окуляри, заплутавшись у золотавому волоссі, сповзли за тім’я. Жінка тримала спину неприродно рівною і тупилася осклянілими очима в невидиму точку за стіною термінала, а тоді раптово поникла: плечі опустилися, руки обвисли між колінами, а погляд устромився в підлогу. Неначе маріонетка, чий ляльковод несподівано впустив мотузки.

Після двох порцій віскі натщесерце об’єкти в полі зору трохи розпливалися, та, примружившись, Парамонов розгледів у руках незнайомки паспорт із тризубом. Через тризуб, а також через волосся, яке нагадувало рудувате волосся Зої, чоловік затримав погляд на секунду довше, і тоді просто на його очах жінка зіщулилася ще дужче й безгучно заплакала. Сльози потекли так рясно, що вже за чверть хвилини українка мала такий вигляд, наче їй хлюпнули водою в обличчя.

Парамонов піднявся з крісла, поставив порожню склянку на сидіння та підійшов до жінки. Вона не зреагувала. Пілот присів навпочіпки й озвався російською:

— У вас усе добре? — Жінка повернула голову. Її очі були кольору кави, дуже розведеної молоком, хоча прямі пустельні промені робили райдужки безбарвними… ну, майже безбарвними — як річкова вода. — Усе гаразд?

Вона не була старою — років п’ятдесят щонайбільше, — проте видавалася якоюсь вицвілою. Замість обличчя — закам’яніла попеляста маска. Губам, бровам, волоссю і навіть ластовинню немовби бракувало кольорів. На худій шиї у такт ударам серця пульсувала худа жилка.

Жінка повільно виструнчилася — Парамонову тепер доводилося дивитися на неї знизу вгору, — але не відповіла.

— Я побачив ваш паспорт. — Чоловік кивнув на затиснутий між долонями документ. Українка сиділа чи то збентеженою, чи то напруженою. І цілковито замкненою в собі. Парамонов, ніби виправдовуючись, додав: — У вас український паспорт.