Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 221

Бог завжди вказує шлях. Господь привів до нього росіянина, Господь зробив так, аби росіянин розповів про свого батька, про те, як той вижив у горах, а потім потурбувався, щоби він, Апшоу, згадав про Таммі.

(сестра… його сестра)

Глибоко під сонячним склепінням зажеврів вогонь. Бог не відступився від нього. Він показує шлях. Апшоу підвівся. Кров відринула від обличчя, зморшки стали наче тріщини. Потрібно вціліти, хай чого це вартуватиме, бо лише тоді все матиме сенс: і смерть його сестри, і життя Єгорового батька. Нахилившись, кардинал із другої спроби витягнув із черепа Парамонова сокирку — мозок занімів так само, як і руки, — після чого невпевнено, ніби людина з частково паралізованим обличчям, забубонів:

— Боже, очисти мене грішного, бо я ніколи нічого доброго не вчинив перед Тобою, але Ти визволи мене від усього злого, і нехай буде в мені воля Твоя, щоб неосудно я відкрив уста мої грішні і славив святе ім’я Твоє…

Апшоу здалося, що з порожнечі над головою лине тихий нерозбірливий шепіт, хтось немовби заспокоює його, повторюючи за ним молитву. Кардинал випростався та почовгав до Лейли, що згорнулася калачиком попід кам’яною стіною. Він придушував, зминав простір перед собою. Бог пожертвував його сестрою, щоб урятувати його… Голос у голові належав йому, проте звучав незвично важко та липко, нагадуючи зонд, уведений у тіло ззовні. Бог пожертвував його сестрою, щоб урятувати його… Фраза виникла із нізвідки, із кожним повторенням набирала гучності, швидко поглинаючи решту невиразних і дріб’язкових думок.

Нависнувши над дівчинкою, Апшоу стягнув капюшон і схопив її за волосся. Лейла пронизливо вискнула. Несподівана чистота її голосу злякала кардинала, проте волосся він не відпустив. Навпаки — іще міцніше стиснув нечутливі пальці.

11:53

Із напівмарення Анну висмикнув нестямний крик. Кілька секунд вона підсліпувато мружилася, проте Лейла не припиняла кричати, і зрештою, сфокусувавшись, Анна побачила Апшоу, який, тримаючи в одній руці аварійну сокирку, іншою намагався за волосся відтягти іранку від кам’яної стіни. Аннине серце миттю вихлюпнуло в тіло порцію наелектризованої крові.

— Що ти робиш?!

Апшоу повернув голову, й Анна відчула, як повітря довкола неї немовби вкрилося кригою — поважчало та стало крихким. Шкіра на обличчі кардинала огидно тряслася, очі були мертві, наче в опудала.

Старий прохрипів:

— Бог не може так учинити…

— Що? — Анна скривилася. — Відпусти її!

Апшоу вишкірився:

— Бог не може так учинити зі мною!

Він хотів сказати щось іще, проте Анна не чекала й шарпнулась уперед. Сил зіп’ястись на ноги не було, і вона вдарила Апшоу в коліна, після чого, сповзаючи на землю, вгородила зуби в литку. Анна не прокусила ковдру, та й ноги кардинала геть заніміли від холоду, тож укусу він не відчув. Зате поштовху вистачило, щоб його повалити. Кардинал розтиснув руку, якою тримав Лейлу за волосся, та, глухо крекчучи, повалився на бік.