Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 218

Такі думки з’являлися в голові Апшоу не вперше. Одинадцять років тому він стояв над могилою своєї сестри Таманти Апшоу (за чоловіком — Фліккінґер) і невідступно запитував себе: чому? Навіщо Господь спершу врятував її, а потім дав змогу прожити ганебне життя та померти ще більш ганебною смертю? Із пам’яті досі не стерлися спогади про день, коли він стояв під парасолькою і вдивлявся в мокрий від мжички скромний надгробок, намагаючись віднайти хоч який-небудь сенс у тому безладі, яким було її життя, розпачливо переконуючи себе, що життя Таманти — це щось більше за низку неправильних рішень. Дюк ні з ким не ділився своїми сумнівами, бо вважав, що чи не найбільший гріх для священика — похитнути чиюсь віру, проте думки від того не ставали менш дошкульними.

Сестра була лише на рік молодшою, і в дитинстві вони були нерозлийвода. Їхні батьки не відзначалися особливою релігійністю, зате доклали максимум зусиль, аби Дюк і Таммі здобули належне виховання. Від початку було зрозуміло, що на Таммі ці зусилля не діють: дівчинка була впертою, свавільною та нерідко жорстокою. Таманта ледве довчилася в школі, відмовилася від університету, попри те що батьки могли вивчити їх обох, а вийшовши заміж… Апшоу із фізичною відразою відкинув спогади, але вони вперто лізли до голови… У червні 2002-го Таммі з чоловіком напилися, сіли у позашляховик і вдерлися на вечірку, де два десятки афроамериканців святкували день народження восьмирічного хлопчика. Таммі махала прапором конфедератів і вигукувала расистські гасла, її чоловік погрожував усім ножем… Апшоу примружився, згадуючи ім’я малого. Брендон. Брендон Бартон. У лютому Дюк бачив його в новинах — хлопчак став героєм Супербоулу й відтепер чи не найбільшою знаменитістю за всю історію Віксбурга… Згодом виявилося, що хтось із присутніх на вечірці зняв інцидент на відео, батьки хлопця викликали копів, і справа зрештою дійшла до суду. Спочатку Таммі з чоловіком поводилися зухвало, переконані, що їм світить штраф за хуліганство, проте зрештою Фліккінґерів визнали винними у злочинах на ґрунті ненависті та засудили на тривалі терміни: Таммі отримала п’ятнадцять, а її чоловік — двадцять років ув’язнення. Кардинал пам’ятав, як сестра плакала після оголошення вироку. 27 квітня 2006-го, на п’ятдесят другому році життя, Таманта повісилася на вікні своєї камери в окружній в’язниці Октіббега.