Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 173

Сліпа пляма залила чорнилом майже все поле зору, проте Лоуренс цього не зауважував. Перед внутрішнім зором постали останні секунди 51-го Супербоулу: електронний годинник за спинами захисників «New England Renegades», широкий торс Джермейна Гоукінса попереду, бліде, перекошене обличчя Брендона Бартона, який розпочинав розіграш у власній заліковій зоні.

49… 48… 47 секунд…

(не розчаруй свого батька, хлопче)

Тілом піднялася хвиля нудотного поколювання. Хлопець став спиною до стіни — так було легше опиратися натискові вітру, — а тоді високим, наче йому забракло повітря, голосом просипів:

— Це не я… не через мене…

Ніхто не звинувачував Лоуренса у програші. Ніхто не пов’язував із ним причину поразки. Найбільше від преси й уболівальників дісталося Рону Метьюзу, координатору нападу, бо саме Рон, коли «Загарбники» перебували на відстані ярда від залікової зони та мали чотири спроби, щоби цей ярд пройти, замість виносу по землі обрав пасовий розіграш. Утім Лоуренс знав, що Рон не винен. Так, координатор відповідає за вибір схеми, але на полі діють гравці. Іронія полягала в тому, що Рон Метьюз насправді вгадав із розіграшем — він заскочив «Ренегатів» зненацька: бостонці виставили вздовж гольової лінії стіну з лайнменів і лайнбекерів, вони очікували на прорив землею, вони готувалися перехоплювати раннін-бека, ніхто з них навіть припустити не міг, що Метьюз скомандує пасувати! І якби Лоуренс упіймав м’яча, ті самі журналісти та вболівальники нарекли би Рона найгеніальнішим футбольним тактиком від часу заснування НФЛ.

Але Ґрейс не впіймав.

Щоразу коли передивлявся відеозапис, Лоуренс прикипав очима до вільної смуги завширшки два метри між ним і лайнменами «Ренегатів» і уявляв, як усе склалося б, якби замість завалюватися назад, до залікової зони, він зробив крок уперед. Не думав про тачдаун, а просто ступив крок назустріч м’ячеві… Він прийняв би пас. Хтозна чи заніс би м’яча за лінію — імовірно, Бартон повалив би його за дюйм від залікової зони, — та абсолютно точно впіймав би! І найважливіше — у його команди залишалося б аж три спроби, щоби цей дюйм пройти…

Шум крові у вухах остаточно перетворився на екзальтований рев уболівальників. Притуманене сонце розпалося спершу на дві, потім на чотири, потім на довжелезний ряд яскравих цяток, які вмить обернулися надпотужними прожекторами, що обрамляли чашу стадіону «NRG Stadium» у Х’юстоні. Лоуренс відчув, як скажено тріпоче у грудях серце: він знову на полі, знову на гольовій лінії, за лічені секунди до закінчення найважливішого матчу його життя!

Хлопець відступив від стіни та зупинився на гребені, за яким обривалося вниз провалля. Анна, Апшоу та Єгор стежили за ним, однак першою збагнула, що з американцем коїться щось дуже недобре, Гелен Горовіц.