Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 168

— Йому не можна підійматися сюди, — прошепотів пілот російською.

— Чому? — озирнулася Анна.

Єгор лиш хитнув головою. Він упізнав гелікоптер — одномоторний «Eurocopter AS350» «Білка». Максимальна практична висота для нього ледве перевищує п’ять кілометрів, однак Парамонов невиразно пригадував, як років десять тому якийсь француз посадив полегшену модифікацію «Білки» на вершину Евересту. Коли сонце не зникало за хмарами, Єгор чітко розрізняв кольори: синій хвіст, червона кабіна, біле днище. На боці — напис жирними срібними літерами «AS350 B3». Гелікоптер точно не належав ні ВПС, ні рятувальній службі МНС Пакистану, і це чомусь було погано, страшенно погано, от тільки Єгор не міг збагнути чому: щойно ніби розумів, а вже за мить те розуміння розпливалося драглистою туманною плямою. Росіянин перевів насторожений погляд на хмари, що струмками збігали поміж скель. У животі замість радісного тепла важчала чимала металева куля. Сонце то ховалося, то з’являлося, вітер тиснув на спину, ніби штовхаючи його до провалля.

Гелікоптер, завмерши на висоті кількох метрів над льодовиком, опинився просто під сідлом. Парамонов підібгав губи; Лоуренс, видихнувшись, припинив стрибати. Надсадне, супроводжуване пронизливим свистом чахкання трилопатевого ротора плавно посилилося, і гвинтокрила машина почала підійматися. Вертикально. Із Єгорової горлянки випорснув сиплий звук.

— Що не так? — запитала Анна.

Парамонов навіть не глянув на неї. «Eurocopter» давно пробив свою статичну стелю, а отже, щоби продовжити набирати висоту, водночас із підійманням мусив рухатися вперед. От тільки рухатися в горизонтальній площині не було куди: з боків нависали стіни ущелини, попереду — на півночі — до неба пнулося вкрите снігом скелясте ікло заввишки майже сім тисяч метрів. Що ще гірше — і це насправді лякало Парамонова найдужче — ватяні пасма хмар і жмутки туману нерухомо застигли на скельних виступах, і пілот гелікоптера навряд чи підозрював, що нагорі, понад скелями, дме сильний вітер, який вдарить у бік, щойно він зрине над сідловиною.

«Eurocopter» повільно та рівно, наче його сунули на тросі, піднявся на дві сотні метрів над льодовиком. Кривлячись від болю в голові, Єгор підступив до краю прірви, секунд на п’ять застиг, а потім, коли крізь посріблене тьмяними відблисками лобове скло кабіни вималювалося обличчя пілота, замахав руками та захрипів:

— Ні, ні, ні! Не сюди! Розвертайся!

На сонце набігла хмара, і з ущелини ривком піднеслася пітьма. Зненацька стало дуже холодно. Анна затремтіла, Лоуренс кинувся на росіянина, врізався плечем у коліно та повалив на землю. Парамонов крізь зуби рикнув і запручався.

— Мудило, що ти робиш?! — істерично шипів американець.

Єгору вдалося виборсатися з-під набагато кремезнішого хлопця та відповзти, проте сил на підвестися не залишилося ні в того, ні в того.

Часто дихаючи, чоловіки тягнули шиї, видивляючись гелікоптер. Лоуренс папугою схиляв голову набік і скошував очі — чорна пляма виросла, затуливши весь центральний сектор огляду.

Червоно-синій «Eurocopter» помалу набирав висоту. Вісімсотп’ятдесятисильний двигун люто гарчав від нестачі кисню. Парамонов бачив, як двічі поспіль на краях лопатей гвинта зароджувалася вібрація — флатер, — але вбудовані в ротор спеціальні віброгасники щоразу її зупиняли.