Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 167

— Що це? — Американець тицяв рукою на південний захід. — Чуєте?

Єгор, Апшоу та Анна провели очима за його ошалілим поглядом.

— Ви чуєте?!

Так, вони чули. Наелектризований від викиду адреналіну, Лоуренс кинувся до провалля. Апшоу та Парамонов, охляло переставляючи ноги, пошкутильгали слідом. Анна спробувала звестися, проте впала навкарачки, не зробивши й трьох кроків. Кілька секунд жінка витріщалася на обмотані ганчір’ям ступні, проте розмотувати їх не наважилася, й порачкувала за чоловіками. Гелен зрушити з місця не спромоглася.

Коли Лоуренс дістався до західного краю сідла, Єгор гепнувся на землю приблизно посередині між заглибиною в схилі пагорба й уламками «Боїнга». Десять кроків — якихось десять кроків! — і в очах потьмарилося від болю, а в легені немовби вприснули кислоти. Дюк Апшоу глухо постогнував за кілька метрів позаду.

Коли Анна підповзла до Парамонова, той знову був на ногах, але рушати не поспішав — віддихувався. Вони водночас підняли голови й утупилися в Лоуренса, що застиг на краю провалля, і тоді однорідне гудіння з ущелини розклалося на низку виразних і впізнаваних звуків: чах-чах-чах-чах-чах-чах-чах.

Гелікоптер.

Анна затулила обличчя, залишивши понад долонями очі.

Лоуренс розвернувся і дзвінким від напруження голосом закричав:

— Ти казав, що гелікоптери не літають на такій висоті! — По центру його поля зору розпливалася чорна пляма, і хлопець нахиляв голову, інстинктивно пробуючи зазирнути за неї. Звідти, де стояли Анна та Єгор, це скидалося на те, що Лоуренс горлає до когось підвішеного над їхніми головами. — На хріна ти переконував, що нас не врятують?!

— Я не казав, що…

Лоуренс не чув.

— Чуєш?! — Він вказував рукою на південний захід. — Що це?! Сучий сину! На кий хер ми тебе слухали?! — Хлопець узявся терти очі, наче щось потрапило під повіки, проте горлати не припинив: — Я знав, я знав це!

Спираючись на долоні, Анна рушила до провалля. Парамонов, зупиняючись що п’ять кроків, почвалав за нею. Жінка першою дісталася до Лоуренса і, чіпляючись за американця, устала з колін.

Гелікоптер сунув низько над льодовиком. Як саме низько стало зрозуміло, коли він вилетів із-під кряжа на сонце. Крихітна, схожа на п’явку тінь мерехтіла, іноді зовсім зникаючи під днищем, просто під лижами. Виникало враження, що гелікоптер не летить, а ковзає поверхнею льодовика.

Лоуренс Ґрейс застрибав, оскаженіло вимахуючи руками над головою:

— Ей! Хе-е-ей! Ми тут! — Вітер смикав і вигинав його бороду.

Загрібаючи неслухняними ногами камінці, пришкандибав Парамонов. Кілька секунд, не відриваючись, він стежив за просуванням гелікоптера, після чого холодне оцінювання у погляді змінилося переляком.