Читать «Карпатська казка, або За десять днів до Купала» онлайн - страница 8

Іванко глибоко зітхнув, випив ковток води та й почав розповідати.

– Чи чули ви про свято Купала?

– Звичайно! – пожвавилася Леся, яка вважала себе знавчинею народних традицій. – Івана Купала святкують у ніч з шостого на сьоме липня. Вінки плетуть, через вогнище стрибають…

– Купала – це день літнього сонцестояння, – перебив її Іванко. – За старими обрядами святкувався в саму коротку ніч року – з 21 на 22 червня. На Купала вся нечисть зі світу мертвих Нави приходить в Яв і живе там півроку, до самого Корочуна – свята зимового сонцестояння.

– Одного разу, купальської ночі, – продовжував він після короткої паузи, – двоє дітей із бідної селянської родини пішли високо в гори шукати цвіт папороті…

– Папороть не цвіте, вона розмножується спорами… – встряла Леся.

Ксеня гнівно на неї шикнула, але брат із сестрою лише посміхнулися.

– У Купальску ніч різні дива трапляються, – лагідно сказала Маринка. – Вгадайте-но, як звали тих дітей?

Дівчатка здивовано подивились на Маринку, а та лиш загадково примружила очі.

– А звали їх Іван та Марина, – повів далі розповідь господар. – Ідуть собі по лісу, ідуть, шукають цвіт папороті й раптом чують голоси. Нечисть якраз вилізла із Нави й радилася біля лісового вогнища, як захопити світ так, щоб отримати над ним більше влади, щоб не жити півроку в Наві й не коритися ні Ладі, ні її батьку, сонячному Білобогу.

Іванко й Маринка слухають собі, слухають, і розуміють з розмови потойбічних створінь, що єдиний шлях урятувати світ від нашестя нечисті – це добровільно пожертвувати себе воді й вогню. Нечисть уже починає справляти обряди. Величезне вогнище розгорається на березі гірського озера, і діти, не вагаючись, біжать до вогню й води. Іванко увійшов у вогонь, а Маринка – у бездонне Карпатське озеро.

Від тієї жертви затрясся цілий світ. І сталося те, чого ніколи раніше не траплялось. Увесь Чорногорських хребет Карпат із усіма навколишніми селами, людьми, отарами овець, лісовими звірами й птицями, разом із нечистю, Іванком та Маринкою затрусився й упав у Нав. На землі залишилося дзеркальне відображення тих гір, але без єдиної душі на багато верст, доки нові мешканці не заселили Карпати.

Із того часу живі люди поселилися в Наві. Народжуються, проживають життя й помирають, не знаючи, що їх справжній світ залишився десь дуже далеко.

– Але ж ви не помираєте? – спитала Леся.

Іванко похитав головою.

– Тепер ми вартуємо нечисть, – пояснив він. – З того часу, як Білобог дізнався про таємну змову, він заборонив темним силам підніматися в Яв, навіть на свято Купала.

– А до чого тут ми? – намагаючись зрозуміти усю серйозність ситуації, у яку вони потрапили, сказала Ксеня.

На цей раз говорити стала Маринка:

– Брат із сестрою добровільно принесли себе в жертву, і після того вся нечисть опустилася в Нав. Але якщо на Купала нечиста сила віддасть жертовному вогню й священній воді інших брата з сестрою, народжених у Яві… то все знову повернеться на свої місця. Домовики поселяться в квартирах ваших хмарочосів, злидні позастрибують на пороги ваших будинків, русалки чатуватимуть на юнаків на берегах ваших річок і водосховищ, сирени будуть літати над морями та топитимуть ваші кораблі… І так буде півроку, доки не прийде Корочун, і вся нечисть знову не заповзе назад у Нав.