Читать «Етимологія крові» онлайн - страница 83

Подібний сон мені снився вже декілька разів. Але найцікавіше: я ніколи не прокидаюся з тривогою. Лише зі спокоєм. І бажанням – жити далі. Наперекір усім ниточкам і ланцям. Наперекір долі і часу. Усупереч усім існуючим забобонам. Доти, допоки є у мені – як таємниця – моє маленьке МІСТО. Допоки воно не накрилося – ані кров’ю, ані світлом, ані водою, ані радіацією… Але й тоді – не знаю – чи буде страшно.

За Габією

Коли чую про те, що хтось завершив свій земний шлях, коли бачу, як плачуть люди над свіжими могилами померлих родичів і друзів, завжди думаю про те, що смерть – це так само природно, як і народження. І кажу їм – тим, які плачуть:

– Це означає – всього лишень – «піти за Габією».

– За Габією? – здивовано перепитують вони мене.

– За Габією, – повторюю і показую рукою поперед себе, але ж – і на землю, пояснюю: – За праслов’янським божеством вогню, у кращий світ, туди, де ми всі колись обов’язково зустрінемося знову.

Так я заспокоюю їх, заспокоюючи водночас і саму себе. Ми не зникаємо, якщо наша кров переходить в інших. А померти – це означає – всього лишень – ПІТИ ЗА ГАБІЄЮ.

За Габією.

2007–2012