Читать «Керрі» онлайн - страница 3

— Вона думає, що ними помаду витирають! — раптом викрикнула Рут Гоґан із безпричинною втіхою, а тоді вибухнула пронизливим реготом. Пізніше Сью пригадала цю фразу і вписала її в загальну картину, але тієї миті для неї то був просто один беззмістовний звук серед різноголосся. «У шістнадцять? — Вона задумалася. — Не може ж бути, щоб вона не знала…»

Упало ще кілька крапель крові. Керрі продовжувала повільно й зніяковіло блимати по черзі на однокласниць.

Гелен Шайрз розвернулася й удала, що її нудить.

— У тебе кров іде! — з раптовою люттю крикнула Сью. — Кров, кажу, йде, дурний ти шматок тіста!

Керрі подивилася вниз.

І заверещала.

Звук голосно пролунав у вологій роздягальні.

Раптом тампон ударився в її груди, а тоді ляпнувся до ніг. Червона квітка виступила й розповзлася плямою по його поглинальній поверхні.

А тоді сміх, презирливий, повний відрази й жаху, наче набух і розпустився рваним і гидким цвітом, і дівчата почали закидати її тампонами й прокладками, які брали хто з сумочок, хто з розламаного автомата на стіні. Вони снігом пролітали в повітрі, а дівчата почали скандувати: «За-пхни, за-пхни, за-пхни там-пон…»

Сью теж кидала їх, кидала й скандувала разом з іншими, не дуже розуміючи, що робить, — її голову заповнили чарівні слова, що світились, як неонова вивіска: «Тут нема нічого поганого нічого поганого нічого…» Слова блимали й заспокійливо світилися, коли раптом Керрі почала вити, і задкувати, і скидати вгору руки, і бурмотіти щось, і ревти.

Дівчата завмерли, зрозумівши, що нарешті надійшла стадія розщеплення ядра й вибуху. Озираючись назад, саме про цю мить дехто з них казав, що здивувався. Але ж до цього були ще цілі роки, цілі роки всіх тих «а розмалюймо Керрі зубною пастою, поки вона спить» у таборі для християнської молоді, або «я знайшов любовного листа Керрі до Боббі “Флеша” Пікетта, давайте його розксеримо й роздамо усім», або «а сховаймо десь її білизну», або «покладімо їй оцю змію в кросівок», або «притопи її ще раз, ще раз»; коли Керрі вперто тяглася за всіма у велосипедних мандрівках, де її одного року називали «пундиком», а наступного — «дизельною мордою», і де від неї завжди тхнуло потом, і де вона постійно відставала; коли вона натрапила на отруйний плющ, як ходила в кущі до вітру, і коли всі про це дізналися (гей, сракочухо, дупа свербить?); коли Біллі Престон наклав їй на волосся арахісового масла в кімнаті для самостійного навчання, де вона заснула; коли її щипали, коли підставляли ногу в шкільних коридорах, щоб вона перечепилася; коли з її парти збивали книжки; коли до її ранця підкладали непристойні малюнки; коли Керрі на церковному пікніку незграбно стала на коліна, щоб помолитись, а шов на її мадраській спідниці репнув уздовж застібки зі звуком могутніх нездорових вітрів; коли Керрі завжди промазувала по м’ячу, навіть як підкидала його собі сама; коли впала обличчям на підлогу на уроці сучасних танців на другому році старшої школи й відколола шматок зуба; коли забігла в сітку на волейболі; коли завжди носила панчохи, які або пускали стрілку, або вже мали стрілки, або от-от збиралися її пустити; коли вона завжди мала на блузках плями від поту під пахвами; навіть коли Кріста Гарґенсен після школи зателефонувала їй із «Фруктової компанії Келлі» в центрі містечка і спитала, чи знає вона, як правильно пишеться «екскременти» («Ка-Е-Ер-Ер-І»), — раптом усе це зібралось у критичну масу. Загальна боксерська груша, попільничка, лятрина, яку так довго шукали, нарешті знайшлась. Атом розщепився.