Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 40

— Ось вона! — вигукнув Лука. — Дуже високо. Як же мені туди дістатися?

— А я не казав, що буде легко, — відповів Ніхтотато. — Ти ще маєш дев’ятсот дев’ять життів.

Високо в небі Видри на своїх летючих килимах з легкістю ухилялися від снарядів і, знай собі, співали, завертаючи то ліворуч, то праворуч, здіймаючись то високо, то низько, нахиляючись то в один бік, то в інший:

«Я-й, Я-й, Ми стогнемо всі я-ааа-й. Ви — неуки тупі, ви — дурні, Думки всі ваші — згубні. Любити вас? За що? Таке паскудство, о-го-го! Плюємо ми на вас згори, я-й, я-й, я-й, Плюємо ми на вас згори, я-й, я-й, я-й».

— Гаразд, — сказав Лука. — Мені вже тут набридло. Якщо це кнопка, яку мені треба натиснути, то я піднімаюся туди. — А тоді, не чекаючи відповіді, він стрімголов кинувся бігти по розбитих війною вулицях.

Навіть попри те, що Ведмідь і Собака прикривали його, завдання виявилося для нього майже непосильним. Видри розходилися понад міру, Лука втрачав життя за життям. Уникнення Респектощурів було також нелегкою справою, хоч він їх тепер мало цікавив; їхні бронетранспортери та мотоцикли весь час підминали його під себе й не давали вільно рухатися. А от Пере-Щур, а це стало помітним, був єдиним Щуром, який чомусь остерігався Луки, так ніби мав якусь особисту причину бути зацікавленим у непросуванні цього подорожнього; і в ті поодинокі випадки, коли Луці вдавалося проходити між життєвбивчим дощем і уникати Респектощурів, Пере-Щур бив без промаху. І кожного разу, коли його переїжджав бронетранспортер, в нього влучала бомба чи куля Пере-Щура, якого він собі вже інакше не уявляв як шкільного Щуроїда у направду щурячій личині, він втрачав життя й опинявся знову біля відправної точки, нітрохи не просунувшись уперед і втративши десятки життів, до того ж був з голови до ніг обляпаний тухлими яйцями, гнилими помідорами й соком бетелю. Після багатьох невдалих спроб він відпочивав під навісом булочної, важко дихав, промоклий, смердючий, лишень із 616 життями, і скаржився Ніхтотатові:

— Дуже складно. А чого Видри такі злюки? Чого вони самі не живуть і іншим не дають?

— Може б, вони такого і не робили, — відповів Ніхтотато, — якби Респекторат не розширювався настільки швидко. Ці страхітливі Респектощурі шастають далеко за межами своїх кордонів, намагаючись усіх перетягнути на свій бік. Якщо так триватиме й надалі, то весь Світ Чарів ризикує потрапити у зашморг надмірної поваги.