Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 37

— Нам треба йти, — сказав Лука встаючи. — Було дуже приємно…

І тут Допитувач простягнув руку, що закінчувалася лапою, і схопив Луку за плече.

— Скажи мені, чуваче, — вимагав він, — чи ти віриш, що два плюс два буде п’ять?

Лука вагався, не знаючи як відповісти, після чого, на його превеликий подив, Допитувач вистрибнув на стіл, розкидав вусібіч тарілки й склянки і затягнув гучну, шиплячу, немелодійну пісню:

«Чи віриш ти, що два і два — тссе п’ять? Чи згоден ти, що ссвіт пласский? Чи віриш ти, що босс найкращий наш — на ять? Чи любиш ти Щурів басских? Чи любиш ти Щурів басских? Сскажу тобі навиворіт чи, може, навпаки, Сскажу тобі на біле чорне, Сскажу тобі, що писк — найкращий звук жасский, Я ж маю право годне? Я ж маю право годне? Чи віриш ти, що Я прекрассний, над уссіх? І кепка в ссмужку гарна в мене дуже? Тож не питай куди? і як? і що? на ссміх. Чи любиш ти Щурів, мій друже? Чи любиш, чи не любиш, а чи любиш? Чи любиш ти Щурів, мій друже?»

А тоді всі Щури в Ресто-Щурі скочили на задні лапи, поклали лапи на груди і хором заспівали:

«Я, Я, мосьпане, Я, Я, мосьпане, Кажемо ми всі: Я, Я. Не треба суперечок, хай тобі пек, Маємо повагу і великий респект».

— Та це якась дурниця! — вирвалося в Луки ще до того, як він усвідомив свою помилку. Щури застигли в різних позах, а тоді повільно-повільно їхні голови почали повертатися, аби поглянути на Луку; їхні очі палали; їхні зуби скалилися. «Кепські справи, — подумав Лука, а Ведмідь і Собака притислися до нього щільніше, готові битися не на життя, а на смерть. Навіть Ніхтотато мав розгублений вигляд. Щури повернулися до Луки, і Щур-крок за Щур-кроком оточили його.

— Кажеш, дурнитсся, — вголос розмірковував Щур-Допитувач. — Але тссе наша Натссіональна Піссня. А тепер сскажи, мій друже гриззуне, чи тссей чувак сстежив зза ссвоїми Манерами? А чи він засслуговує — хм — Чорної Мітки?

— Чорної Мітки! — заверещали Щури всі як один, показуючи пазурі. І, можливо, історія пошуку Вогню Життя Лукою Халіфою закінчилась би раз і назавжди в «Алісиному Ресто-Щурі», і, можливо, ведмідь Собака і собака Ведмідь також би пішли у вічність, хоч, звісно, вони б відчайдушно билися й забрали б із собою не одного Щура; а тоді Ніхтотато, повернувшись до Кагні, чекав би, допоки життя Рашида Халіфи поступово переллється у нього… Ох, як би все скінчилося сумно! Раптом почулися крики з вулиці — неймовірно велика кількість червоної твані і чогось схожого на гігантський яєчний жовток разом з градом гнилих овочів посипалися з неба, тому Щури забули про Луку та його «Дурницю!» й побігли надвір, вигукуючи «Це Видри!» або ж просто «Це знову вона!», позаяк Респекторат Я було піддано масованій атаці з повітря, а на вістрі атаки, сміливо ведучи свої повітряні ескадри на ворога, спрямовуючи їх то вгору, то вниз, то ліворуч, то праворуч, безстрашно стоячи на своєму славному летючому килимі Решамі, себто на Зеленому Шовковому Летючому Килимі Соломона Розумного, стояла хоробра, уславлена, безпощадна, леґендарна Образцеса Видр, що через потужний мегафон горланила свій бойовий клич, від якого аж кров холола в жилах: