Читать «Флорентійська чарівниця» онлайн - страница 8
Салман Рушді
Лорд Гоксбанк Гоксбанський відчинив засклену шафку з цінними виробами зі скла, що пережили не один океанський перехід, вийняв пару венеційських опалових випуклих склянок і налив у кожну добрячу порцію бренді. «Заєць» підійшов ближче і підніс склянку. Лорд Гоксбанк глибоко вдихнув повітря і випив.
— Ти — з Флоренції, — промовив він, — тому ти знаєш про величність найвищих монархів, про індивідуальність внутрішнього єства кожного чоловіка, про його палке бажання вгамувати голод краси й кохання.
Чоловік, що називав себе «Уччеллом», хотів щось відповісти, але Гоксбанк підніс руку.
— Дай мені сказати, — вів далі він. — Є питання, про які твої видатні філософи нічого не знають. Внутрішнє єство може бути королівського роду, але голодувати як останній лайдак. Воно може якийсь час підживлюватися спогляданням таких загорнутих чудес, як ось у цій скриньці, але воно залишається бідним, голодним, спраглим внутрішнім єством. Воно є королем, що перебуває у небезпеці, монархом, якому вічно загрожують повстання, наприклад страху, тривоги, ізоляції та збентеження, чи дивної невимовної гордости й дикого мовчазного сорому. Внутрішнє єство обсідають секрети, і ті секрети постійно терзають чоловіка, секрети незабаром розривають на шматки його королівство і залишають у пилюці зламаний скіпетр.
— Бачу, я заганяю тебе у глухий кут, — він зітхнув, — тож я говоритиму простіше. Секрет, якого ти нікому не розкриєш, не схований у цій скриньці. Він полягає, ні, не полягає, але направду лежить, ось він, дивись.
Флорентієць, котрий інтуїтивно відчув правду про приховані бажання лорда Гоксбанка дещо раніше, розсудливо виразив належну пошану до ваги та товщини вкритого плямами члена, що лежав перед ним на лордовому столі, відгонячи трохи солодким кропом, ніби
— Якби ви покинули море і переїхали жити до мого рідного міста, — промовив він, — то ваші труднощі минулися б досить швидко, бо серед молодих франтів Сан-Лоренцо ви легко знайшли б чоловічу насолоду, якої так прагнете. Що стосується мене особисто, то, на превеликий жаль...
— Пий, — скомандував шотландський мілорд, почервонівши як буряк, і опорядився. — Ми про це більше не говоритимемо.
У його очах замерехтіли вогники, котрих його компаньйонові аж ніяк не хотілося бачити. Також його рука була значно ближче до руків'я шпаги, ніж того хотілося його компаньйону. А посмішка його була вищиром звіра.
Запала довга гнітюча мовчанка, і «заєць» розумів, що саме тепер вирішується його доля. Потім Гоксбанк
— Ну, шановний, — крикнув він, — ти знаєш мій секрет, а тепер уже ти мені розкажеш про свій секрет, поза сумнівом, ти маєш якусь таємницю, яку я так необачно визнав за свою, а тепер давай відверто.
Чоловік, що називав себе Уччеллом ді Фіренце, намагався перевести тему розмови на інше.
— А чи не удостоїте ви мене, мій лорде, розповіддю про захоплення