Читать «Флорентійська чарівниця» онлайн - страница 17
Салман Рушді
Не тільки від Темюджина. Він також походив безпосередньо від чоловіка на ймення Залізо. Мовою його прабатьків залізо звучало як
А от той Рана з Куч-Нагіна, молодий, стрункий і смуглявий, упав навколішки до ніг Акбара, з безвусим і кривавим обличчям, чекаючи на фатальний удар.
— Історія повторюється, — промовив він. — Сімдесят років тому твій дід убив мого діда.
— Наш дід, — відповів імператор, вживши звичну королівську множину, оскільки час для проведення експерименту був непідходящий, і негідник не вартував стати свідком цього, — був варваром з мовою поета. Ми ж бо, навпаки, є поетом з варварською історією та варварською відвагою, які ми ненавидимо від усього серця. А це доводить, що історія не повторюється, але рухається вперед, і Людина спроможна змінюватися.
— Якось дивно розмірковує кат, — промовив тихо молодий Рана, — але сперечатися зі Смертю нема смислу.
— Ну що ж, ти помреш, — погодився імператор. — А скажи нам чесно, в який рай ти потрапиш, коли проминеш останню завісу?
Рана підвів своє спотворене обличчя і глянув імператорові просто у вічі.
— У Раю слова
Він таки провокував брутальність, такий собі святіший ніж ти юнак, тут не могло бути жодних питань, але, незважаючи на роздратування, Акбара зворушили ці слова.
— Ми обіцяємо тобі, — промовив імператор, — що такий дім ми збудуємо на землі.
А тоді з вигуком