Читать «Найближчий» онлайн - страница 21

Вийшовши з кав’ярні, вона спробувала уявити собі майбутнє, у якому все знову було нормальним. Але все, про що вона здатна була думати, — це химерна шарада Рези і порожня шкаралуща сина, що лежала в ліжечку, наче дешева пластмасова лялька. Вона знизила планку своїх вимог і примусила себе обходитися замість них спогадами. Колишні дні, коли рідні все ще були собою, згадувалися так само яскраво, як і перше. Вона зберігатиме свої почуття до них у тому склепі й продовжуватиме працювати, щоб знайти спосіб повернути їх до життя.

7

Кейт обтяла волосся й пофарбувалася начорно, потім купила недорогі кульчики, побитий телефон без SIM-картки й асортимент одягу з секонд-хенду. Довелося витратити певний час, аби набути «правильного» вигляду, але наприкінці дня вона вийшла з кімнати, задоволена тим, що принаймні ніхто не матиме її за копа чи соціального працівника.

Вона вийшла у місто і попрямувала до одного з притулків для безхатьків. Коли Лейла, волонтер, ввела її в курс справи, Кейт вийняла телефон і вивела на екран фото Сюзанн Рейєс, зниклої жінки, на кілька років молодшої за Кейт.

— Ви не зустрічали моєї сестри? Коли вона припиняє пити ліки, навіть не знаю, чого можна від неї сподіватися.

Лейла дивилася на неї з осторогою.

— Пробачте, ні.

У їдальні Кейт показувала фото всім довкола, але усе, що вона почула, було кілька співчутливих мугикань. Їй хотілося якимось чином шукати всі вісім цілей відразу, щоб збільшити шанси, але було б неправдоподібним заявляти про якийсь зв'язок навіть з двома із них, та й батьки Роуена вже встигли зробити не один обхід по притулках. У загальній спальні вона півночі прокрутилася, слухаючи надсадний кашель тутешніх мешканок.

Наступний день провела на вулицях, у пошуках місць, де збираються бездомні, й продовжила розпитувати про Сюзанн. Вже починали западати сутінки, коли худа, схожа на козу жінка з пом'ятим обличчям, піднісши фото до самого носа і довго мружачись на нього, проголосила:

— Так-так, золотце, я її бачила. Кілька днів тому.

Кейт на мить прикрила очі, відчувши величезне полегшення.

— О, дяка богу. Ви знаєте, де вона зараз?

— Вона наверзла купу дурниць, — поскаржилася жінка. — Я не дивуюся, що ти завела мову про її ліки.

— Ну, це точно Сюзанн. Не знаєте, куди вона могла піти?

— Вона пробувала мене навернути, — козу накрило роздратуванням. — Як місіонерша. Як якась, курва, мормонша-саєнтолог.

— Що ви маєте на увазі?

— Вона хотіла, щоб я приєдналася до її боротьби з дияволом.

Кейт затрясла головою на знак відчаю.

— Моя сеструня отаке казала? Вона гадає, що бореться з дияволом?

Жінка тяжко задумалася.

— Не те щоб точно з дияволом. Казала, що бореться з порожніми людьми, з тими, хто втратив душі. Збирає армію… тих… От холєра, не пам’ятаю.

— Не знаєте, де її можна знайти?

— Нє, хоч убий. Я їй сказала, щоб забиралася і дала мені спокій.

Темнішало. Кейт перетнула місто і зробила спробу в іншому притулку.