Читать «Алеф. Прозові твори» онлайн - страница 7

Збірка ж «Історія вічності» демонструє нам трохи інший спосіб іронізувати та вводити в оману. Однойменний есей, який відкриває цей цикл, — цілком серйозний філософський нарис, справді вартісний для кожного, хто небайдужий до найнеосяжнішої з наук та наважується пускатися в ризиковані міркування про вічність і час. У ньому аналізуються й щедро цитуються Платон і Плотін, св. Августин із цілою плеядою інших християнських мислителів та Шопенгауер, якого так ніжно любив автор, а завершує нарис доволі сентиментальне й поетично-надривне бачення вічності самим Хорхе Луїсом Борхесом. Подальші есеї схожі на перший: читабельні та глибокі водночас, вони розглядають такі проблеми, як метафора, цикли та циклічний час, і хизуються цілим феєрверком гучних та відомих імен із розмаїтих країн та епох, в якому знайшлося місце для Аристотеля й Бодлера, Гомера й Стівенсона, Юма й Кантора, Расела й Ніцше (перелік цей можна продовжувати аж до цілковито неперетравлюваної каші в голові ошелешеного читача). Особливої уваги, на мій погляд, заслуговує нарис «Перекладачі “Тисячі й однієї ночі”», який дуже детально й цікаво висвітлює історію перекладу цього надвідомого арабського збірника, зі смаковитою вишуканістю та елегантною легкістю іронізуючи над багатьма неоковирностями в перенесенні східного колориту на західний ґрунт. І от, коли серед цієї буйної учти докладних цитат, солідних імен та дотепних і водночас цінних своїми філософськими аспектами роздумів нарис про казки «Тисячі й однієї ночі» зміняється рецензією на сучасну авторові книгу з містичним східним колоритом, читач, у якого назва «Наближення до Альмотасима» не викликає ніяких тривожних передчуттів, продовжує радо вчитуватися в імена, дати й цитати, не менш докладні та серйозні, аніж у попередніх есеях. І в того, кому заздалегідь не відоме походження цього псевдонарису, немає ніяких шансів запідозрити в ньому майстерну підробку. В світлі цього не просто тонким, а й дещо насмішкуватим натяком виглядає розташована після «Наближення до Альмотасима» (остання в збірці) стаття — «Мистецтво образи», нарис про сутність і форму сатири. Цей заключний есей автор починає словами: «Натхненне й ретельне вивчення багатьох літературних жанрів наштовхнуло мене на думку, що образа й насмішка заслуговують, либонь, на більшу увагу». І тут у читача, якому відомо, що він сам щойно став жертвою вишуканого літературного кпину, неодмінно виникає враження, що Борхес не просто приділив цим жанрам більшу увагу, але й оволодів ними вельми досконало.