Читать «Алеф. Прозові твори» онлайн

Хорхе Луїс Борхес: доглядач Вавилонської бібліотеки

Сумлінному читачеві кінця XX — початку XXI століття це ім’я відоме якнайкраще. Гордість аргентинського та окраса світового письменства, володар незліченної кількості літературних премій в Європі та Америці, одна з центральних фігур постмодерної культури (а під певним кутом зору — її провісник і навіть зачинатель), великий ерудит і запеклий книжник, Хорхе Луїс Борхес вже понад п’ятдесят років залишається неодмінним пожильцем книгозбірні всякого поважного інтелектуала. Одначе для того, хто не надто знайомий з біографією письменника й не аналізував його всесвітньо вшановані оповідання з таким же ігровим азартом та іронією, з якими майстер їх творив, часто залишається за лаштунками найцікавіше в постаті Борхеса — його неоднозначність, непрозорість, загадковість і подекуди доволі безжальна насмішкуватість. Власне, без достеменного знання, хто ж такий маестро Борхес, залишається незрозумілим істинний масштаб цього захопливого митця та його безпрецедентна роль у карколомній зміні цілої світової культури.

Для початку — факти й тільки факти. Хорхе Луїс Борхес народився 24 серпня 1899 року в Буенос-Айресі, в сім’ї Хорхе Ґільєрмо Борхеса та Леонор Асеведо де Борхес (у дівоцтві Суарез). Його мати походила з давнього уругвайського роду, батько ж — частково іспанець, частково португалець і наполовину британець (Френсіс Хейзлем, мати Хорхе Ґільєрмо, була британкою та підтримувала в домі Борхесів міцні англійські традиції). Не дивно, що Хорхе Луїс з дитинства був білінгвом, володіючи англійською не гірше, ніж іспанською. Власне, його англійська була настільки блискучою, що у віці близько дев’яти років майбутній літературний геній переклав іспанською відому казку Оскара Вайлда «Щасливий принц», а у дванадцять читав Шекспіра в оригіналі. Саме «англійський слід» у житті митця має привернути нашу найпильнішу увагу, адже перші пагони приголомшливого древа Вавилонської бібліотеки, схоже, проростають саме з міцних британських коренів.

Мартін Хадіс, автор книги «Книжники та диваки: англійські пращури Хорхе Луїса Борхеса», стверджує, що фанатична прихильність до читання, писання й цитування сягає далеко в глиб англійського коріння — подекуди до тих людей, про існування яких письменник навіть не підозрював. Власне, сам Борхес у своїх нотатках згадував лише про трьох членів своєї родини, що мали англійське походження: про свою бабусю по батькові, вже згадану Френсіс Хейзлем, її батька, Едварда Юнґа Хейзлема, та її діда, Вільяма Хейзлема, що був священиком методистської церкви. Двох останніх Борхес, ясна річ, ніколи не бачив і знав про них небагато. Принаймні він не згадує у своїх спогадах про те, про що свідчить інформація, дбайливо зібрана Мартіном Хадісом, — усі Хейзлеми були пристрасними книжниками та інтелектуалами, включно з дідусем Едвардом Юнґом, п’ятьма його братами (схоже, взагалі невідомими своєму видатному онуку) та преподобним Вільямом. Постать останнього особливо вражає схожістю зі своїм геніальним нащадком: згідно зі спогадами сучасників, отець Вільям, що жив за сторіччя до Борхеса, був залюбленим у книжки диваком з дивним чуттям гумору та пристрастю до цитування старих авторів. До більшої схожості зі славетним праправнуком: Вільяма Хейзлема також не оминула сліпота — втім, ця лиха доля була невідворотним прокляттям усіх чоловіків родини Хейзлемів-Борхесів.