Читать «Коло Елу» онлайн - страница 67

Та час ішов, і сталася подія, на яку всі очікували. Україна нарешті стала незалежною. Зараз можна сперечатися щодо проблем у нашій країні, та факт проголошення незалежності був і залишається для неї, Ганни-Софії, чимось надреальним і святим.

На той час жінка вже прожила досить довге життя, бачила, скільки людей склали голови, виборюючи українську незалежність. Хто, як не вона, розумів її ціну? Не раз шкодувала, що до цього часу не дожили її батько, Дмитро, бабця Віра, тітка Ольга з чоловіком та багато інших.

Ольга виконала ще одну свою обіцянку, про яку Ганна-Софія вже й не пам’ятала, – вступила на історичний факультет. На заочне відділення. Донька працювала й навчалася. Це в неї виходило дуже добре: Ольга, як завжди, була відмінницею. Після отримання диплома її запросили навчатися далі. З часом вона захистила кандидатську дисертацію, почала часто їздити за кордон на різні наукові конференції. За кордоном й познайомилась зі своїм другим чоловіком, Северином. Він був українцем, мешкав у Канаді. Колись його батьки вимушено покинули Батьківщину. Северин на кілька років приїжджав жити у Львів. Він виявився чудовим чоловіком, ставився до Дмитра як до рідного сина. Хлопець також прихилився до нього. З часом сім’я вирішила переїхати в Канаду, тому що там окреслювалися гарні перспективи. Та й Дмитрові хотіли дати добру освіту.

Однак вийшло інакше. Хлопець не пробув у Канаді й року та повернувся до Львова. Як пояснював пізніше бабусі, не може він прижитися на чужій землі, не може бути так далеко від Львова й від неї. Ганна-Софія вдавано гнівалася, та в душі була вдячна йому за цей вчинок. Жінка дуже сумувала за внуком.

Трамвай саме проїжджав повз головний корпус «Політехніки». Жінка згадала, як вона вперше прийшла сюди з внуком Дмитром здавати документи на вступ. Не раз вона приходила сюди й під час студентських онукових років. Він ніколи не соромився її, як, бува, інші діти. Завжди відрекомендовував друзям: «А це моя улюблена бабуня». А їй у цей момент більше нічого не було потрібно. Вона почувалася тоді найщасливішою жінкою на земній кулі.

Трамвай помалу під’їжджав до кінцевого пункту, замикаючи своє коло. Подорож завершувалася. Ганна-Софія відчула сильний, нестерпний холод у ногах та руках, хоча сонце вже піднялося високо.

Епілог

Наступного дня, 22 грудня 2014 року, на одному з міських інформаційних сайтів з’явилося невелике повідомлення: «Учора, 21 грудня 2014 року, у трамваї № 9, який під’їжджав до своєї кінцевої зупинки біля залізничного вокзалу, померла літня жінка. Як згодом з’ясували, це була львів’янка Ганна-Софія П., 1924 року народження, яка не дожила одного дня до свого дев’яносторічного ювілею».