Читать «Коло Елу» онлайн - страница 50

Ганна-Софія ступила на тротуар і не встигла пройти кілька кроків, як до неї звернулася невідома жінка.

– Слава Ісусу Христу, – промовила вона привітання, яке не так часто можна було почути на той час у Львові.

– Слава навіки, – відповіла Ганна-Софія й підійшла до незнайомки.

Жінка мала років шістдесят, охайно одягнута в темно-синю сукню. Хіба що трохи дивно виглядала хустина в неї на голові. Тоді багато жінок старшого віку носили хустки, та в незнайомки вона затуляла майже половину чола.

Жінку звали Марія, і вона шукала лікарню, у якій працювала Ганна-Софія. Тож далі вони пішли разом. По дорозі співрозмовниця скаржилася на різкі болі в животі. Тому, коли жінки прийшли в лікарню, Ганна-Софія завела її у свій кабінет і після огляду відправила здати аналізи. Була підозра, що в жінки запалення апендикса. Пацієнтку залишили в лікарні до наступного ранку для обстеження.

За роботою Ганна-Софія вже й призабула про незнайомку, та несподівано почула шум у котрійсь палаті. Тож вона пішла з’ясувати, що трапилося.

Коли дівчина відчинила двері палати, то побачила, як їхня медсестра Зінаїда силою намагається зняти хустину з голови пацієнтки.

– Що тут відбувається? – Ганна-Софія підійшла до ліжка, на якому сиділа Марія.

У палаті було три ліжка, але два з них стояли порожніми.

– Що тут відбувається? – ще раз наполегливо запитала Ганна-Софія.

– Нічого, – у тон запитання відповіла медсестра. – Вона не хоче зняти хустину.

– І що? – запитала Ганна-Софія.

Зінаїда спідлоба подивилася на неї й промовила:

– Ще б шолом мотоциклетний напнула.

Поки Ганна-Софія думала, що відповісти, Марія зняла хустину. У палаті запанувала тиша. У жінки частина голови не мала волосся, а чоло було обпечене.

– Так добре? – із сумом та докором у голосі запитала пацієнтка.

– Вибачте, – перепросила лікарка й відразу запитала: – Що з вами сталося?

– Це довга історія, – промовила Марія. – Я чула, ви чергуєте вночі, приходьте, якщо буде час, поговоримо. Я все одно майже не сплю.

– Добре, – відповіла Ганна-Софія й суворо подивилася на медсестру.

Зінаїда зблідла й не могла відвести погляду від пацієнтки. Хоча медсестра була ще зовсім молодою дівчиною, та вже мала репутацію чудового фахівця. Однак колеги не товаришували з нею. Казали, що вона пише доноси. Був випадок, коли пацієнт поставив на тумбочці біля свого ліжка маленьку іконку, то вона кинула на підлогу. Санітарка, що була свідком цієї сцени, підняла образ і, перехрестившись, віддала власникові. Наступного дня у відділення завітала перевірка, і санітарку мало не звільнили.