Читать «Коло Елу» онлайн - страница 41

Коли вони зайшли у квартиру, майор одразу ж почав зачиняти двері, щоб дівчина не змогла вийти. Та двері й замок були настільки старими, що Борсуков не зміг замкнутися зсередини. Це й урятувало Ганну-Софію. Майор однією рукою узяв дівчину за талію, а другою затулив їй рот, прошепотівши:

– Подумай, девочка. Если сейчас согласишься, может, и дом оставлю.

Він почав лапати її за груди. Від нього несло перегаром та квашеною капустою. Цей запах вона потім іще довго згадувала.

Ганна-Софія на якусь секунду розслабилася, Барсуков зрозумів це як згоду й послабив хватку. Та дівчина з усієї сили штовхнула його на крісло, що осиротіло стояло посеред кімнати. Очевидно, і спожитий майором алкоголь дався взнаки, тож він, перечепившись, упав на підлогу. Ганна-Софія швиденько втекла. Це було за кілька днів до переїзду.

Дмитро слухав історію й шаленів. Казав, що підстереже Борсукова й відлупить. Дівчина заледве домоглася від нього дати їй слово, що не наробить дурниць, адже цим він себе погубить.

Але є справедливість на світі. Приблизно через два місяці знайшли майора Барсукова в будинку, у батьковому кабінеті, мертвим, з проламаною головою. Поруч лежало закривавлене погруддя Фелікса Едмундовича. Ним, «великим человеком», Барсукову й пробили голову. Про це Василеві Захаровичу розповів генерал Сурдов.

Василя Захаровича також викликали на допит, але він мав алібі. У той час, коли вбили Борсукова, лікар був на нічному чергуванні. Його бачили багато свідків, серед них колеги й високопосадовці, що лікувались у лікарні.

Окрім того, ширилися чутки, що в ці дні біля будинку бачили Ольгу. Начебто вона таким чином помстилася за родину. Ганна-Софія з батьком сумнівались у цьому, бо Ольгу вони самі не бачили понад рік.

Той рік змінив багато в житті Ганни-Софії. Батько надзвичайно близько до серця взяв переселення. Він частіше залишався на роботі. Сильно змарнів, постарів. Ганна-Софія часто відчувала від нього запах спиртного. Колись він також міг випити чарку, але дуже рідко, лише на свята. Тепер це повторювалося чи не щодня. А коли дівчина спробувала поговорити на цю тему, він, навіть не дослухавши, одягнувся й пішов із хати. Майже тиждень жив на роботі, у лікарні.

У листопаді Василь Захарович застудився. Він не лікувався, хвороба настільки загострилася, що кашель чули сусіди на першому поверсі. З кожним днем батько більше й більше марнів, і його вже не могли врятувати. У грудні, не доживши десяти днів до Нового року, Василь Захарович помер.

Ці дні були, мабуть, найважчими в житті Ганни-Софії. Вона залишилася у світі сама. Якби не Дмитро, дівчина не вижила б. Хлопець допомагав у всьому, підтримував, піклувався й зрештою освідчився їй. Через рік по смерті батька вони одружилися. Дмитро переїхав до неї. На той момент він жив разом із тіткою в маленькій кімнатці. Квартиру його батьків забрала радянська влада, аргументуючи тим, що його брат – бандерівець.

12

Трамвай під’їжджав до зупинки «Парк культури». Львів’яни люблять це місце. Передусім діти. Ганна-Софія пригадала, як вона із сім’єю не раз приходила сюди у вихідні дні. Спочатку з дітьми, а потім з онуками. Ще коли був живий Дмитро, то не раз згадував, як вони гуляли парком, дивилися демонстрацію моди (як тоді називали – «покази досягнень легкої промисловості») і їли шашлики з металевих гофрованих тарілочок.