Читать «Коло Елу» онлайн - страница 24

– Ти вже прийшла. Сідай до столу, ми саме обідаємо.

Дівчина поклала на стіл куплені ліки й сіла на стілець. За хвилину перед нею парувала тарілка з борщем. Обідали мовчки. Ольга метушилася, намагаючись догодити гостеві. Це було дивно.

Після обіду Ольга взяла ліки, і вони з Петром попрямували в батьківський кабінет. Софія пішла вчити уроки.

Увечері повернувся батько. Він оглянув хворого в кабінеті, а потім усі зібрались у вітальні. Петро виявився цікавим співрозмовником. Він уникав розмов про особисті проблеми, але дуже вдало вів бесіди на загальні теми.

– Як справи в батька? – запитав Василь Захарович у Петра і, випереджаючи запитання, що могли виникнути в присутніх, пояснив: – Я знаю батька Петра. Ми колись працювали разом.

– У батька справи непогані. Вони з мамою працюють зараз у Відні.

– От як. А ви чим займаєтеся?

– Зараз в активному пошуку, – відповів хлопець.

– Ви ж навчались у «Політехніці»? – продовжив розпитувати господар.

– Так, навчався, але так сталося, що недовчився.

Побачивши, що ця тема неприємна для гостя, Василь Захарович перевів розмову на інше.

Петро пробув у них два дні. Протягом цього часу Ольга не відходила від нього. Це впало в очі братові. Та коли він через певний час побачив їх разом у місті, то вирішив серйозно поговорити із сестрою.

Одного вечора Василь Захарович покликав Ольгу до себе в кабінет, і вони там довго розмовляли. Коли батько виходив із кабінету, Ганна-Софія почула останню фразу Василя Захаровича:

– Я, звичайно, прийму будь-яке твоє рішення. Ти доросла самостійна людина.

Лише через якийсь час Ганна-Софія дізналася, що сталося того вечора. Батько просто застерігав сестру, що Петро, можливо, не зовсім та людина, яка потрібна Ользі. Та переконати її було неможливо. Ольга перший раз у житті по-справжньому закохалася. Так, звичайно, вона мала залицяльників та прихильників, але зараз відбувалося зовсім інше – це була любов дорослої жінки.

Петро почав приходити до них на гостину, тоді вони з Ольгою вибиралися на прогулянку. Інколи брали із собою й Ганну-Софію. Дівчинка також симпатизувала хлопцеві. Він був балакучий, умів захопливо розповідати веселі історії, з яких дівчата щиро сміялися.

Зрештою літо безслідно розчинилося в осінньому львівському тумані й затяжних дощах. Тогорічний жовтень виявився особливо мокрим і плаксивим, неначе закутав місто сірою непробудною мрякою, поливаючи водою все і вдень, і вночі. Осінь немов мстилася людям за винятково спекотне літо, якому вони нещодавно так раділи.

У ці осінні дні сім’я Ганни-Софії дедалі частіше збиралася вдома. Зазвичай бажаним гостем був Петро. Василь Захарович також прихилився до хлопця, і вони не раз надовго засиджувалися за шахами в лікаревому кабінеті. Ольга вдавано сердилася.

Петро також прив’язався до членів лікаревої родини. Згодом він почав розповідати про себе. Виявилося, що хлопець три роки провчився в «Політехніці». Але за участь в українській студентській організації його виключили. З властивим гумором він розповідав про це.