Читать «Як народжується стежка» онлайн - страница 22

«Де вона блукає? — сушила собі голову баба. — Може, в бур’янах ховається?»

Нагодувала Кривеньку і, коли та пошкандибала з подвір’я, — за нею. Це не сподобалось качці. Вона стала, витягла шию і стурбовано крякнула на бабу Ганю. Мовляв, не треба, не ходіть за мною. Жінка одвернулась, ще й рукою відгородилась: та йди собі куди хочеш. У мене своєї роботи до пропасті! Он каченят малих дві сотні, і кожного доглянути треба!.. Але тільки руденька зашкандибала, баба нишком подибуляла услід. Качка знов зупинилась. Ще раз сердито крякнула на господарку.

— От господи! — відмахнулась Ганна Іванівна. — Та я хочу шпаків поганяти. Гат-тя! Бач, як всілися в людей на шпанку! Аж гілля угинається. Пірг-гай!

Стара затрималась трохи на стежці, а Кривенька тим часом пригнулась і шуснула в кущі, в густу траву. Швидко, як тільки могла, тікала вона від баби, пірнала під листя, змійкою повзла між полином. Качка зникла, сховалася в гущині, баба лише бачила, як десь попереду легенько схитувались вершечки бур’яну. По тих вершечках, що кивали їй, баба й гналась за качкою, мліла на спеці, заплутувалась у рясній своїй спідниці, але все-таки не відставала.

Довго вони кралися в берег. Пригинці, перебіжками, ховаючись одна від однієї.

Птиця раз у раз прислухалась, виглядала з трави: чи ніхто не стежить?

І тільки вона визиркувала — бабуня враз присідала й ховала голову в бур’ян.

Словом, обхитрила баба Ганя Кривеньку. Підгляділа, де вона обжилась. А качка вибрала собі місце гарне. За осокою, на острівці, стояла трухлява, поколота від старості безверха верба. І якраз над водою чорніло в ній просторе дупло. Туди й полізла качка.

— Ач, яка мудра! — усміхнулась бабуня й витерла хусточкою піт. — Ловко ти влаштувалася! Над водою! Прямо з річки — в дупло. Там тебе ніхто не дістане — ні лисиця, ні хом’яки. Живи!

Рада за птаху, заспокоєна, почовгала баба Ганя потихеньку до ферми.

І думала дорогою, що Кривенька, мабуть, нанесла в гнізді яєць, бо з дупла виглядало пір’я й сухе втоптане листя.

Минув ще тиждень, а може, й більше. І от якось уранці почулось на порозі сторожки веселе дрібноголосе качине лопотіння. Стара виглянула і від радості аж засвітилася.

Дивіться — Кривенька не сама прийшла! Ціла сімейка з нею! Привела на ферму восьмеро маленьких жовтобоких клубочків і гукає в сторожку:

«Приймайте! Ось нас скільки! Чи прогодуєте всіх?»

Прудкі пухнасті каченята, які народились на волі в дуплі, жваво лопотіли, щось визбирували на порозі та все пригортались до своєї матері, до її крила.

Баба Ганя стояла, мов заворожена, дивилась на ці пухнасті клубочки, що перекочувалися у неї під ногами, й щасливо зітхала.

«Ну й слава богу, ну й добре! Не буде Кривенька самотньою».

Так, тепер у Кривенької був свій табун. Невеличкий, але дуже дружний.

Тісною купкою мати з дітлахами йшла на річку, турботливо їх стерегла, повчала, а ввечері приводила додому.

Збирались на фермі й старі качки. Вони всідались окремо, коло жолобів з водою, а Кривенька з своїм виводком — поруч. Малі каченята одразу бігли до гурту, до старих качок, лізли на спину селезневі, клюкали в ніздрі товсту нуднувату несушку, думали, що темні дірочки в її дзьобі — то мухи.