Читать «Як народжується стежка» онлайн - страница 13

— Геть, халамидники! Розчахнете мені! Ось виламаю молочні роговці, без вас встане.

Розігнала нас мати. І я думаю: куди податися? О, на вулицю! Ще ж ніхто не знає.

Хіба довго збиратися? Скочив у валянки, пальто на плечі, шапку на голову — і з хати. Тільки за поріг — б’є тобі в груди щемкий морозний дух, мало не валить з ніг. Біло-біло кругом, аж очі ріже. Снігу намело дашками, накрутило химерні пампушки. Де-не-де виглядають чорні кілки, ото й все, що від огорожі зосталось. Біло й тихо на нашому кутку, ні душі не видно. Та ні, он чимчикує Данилко, той, що снігом здорово кидається. Бачте, він крутить млинком свою сумку, носа задер і висвистує. Мабуть, у школу йде, бо не дуже поспішає.

— Данько, а в нас телятко в хаті, ага!

— Тю! — він гупає сумкою по снігу. — А ми своє вже давно в сарай випхали, щоб долівка не мокріла.

Випхали, то й проходь. Світ на тобі не зійшовся. Оно баба Марфа гребеться в кучугурі, маленька сама, а в’язка соломи на спині, як житня скирта в степу.

— Бабо, а в нас телятко.

— Бичок чи теличка? — зиркає баба з-під своєї копиці.

— Бичок. Отакусінький.

— Щось вам, сердешним, не щастить на теличок.

Ну? Діждешся від них доброго слова? Випхали, не щастить… Та коли б вони тільки глянули: які вушка, спинка, хвостик! Ат, краще побіжу в хату, бо, гляди, щось прогавлю.

А в хаті й справді новина. Мати здоїла корову і принесла першого молока. Його тільки на денці, воно густе й жовте, як розтоплене масло, і запах у нього незвичайний, якийсь солодко-відгонистий. І мати скаже: «Це квас не для вас, це для телятка», — і ви будете ватагою напувати його. Заклавши бичкові пальці в рот, пхатимете у відерце його неслухняну мордочку і сміятиметесь: «Та не так же, не так!» — і раптом теля зацідить молоко, аж затруситься, і всмоктуватиме руку, і вам солодко стане від того лоскоту.

Тепер ви ждете молозива. Нічого в світі нема смачнішого за молозиво.

Ось миска на столі, діти зібрались гуртком, з нетерплячки цмокають язиками, очі пасуться в мисці, а в ній — грудка молозива, тільки що з печі. «Гостинець від нашої Снігурки», — посміхається мати. Той гостинець схожий на сир, заправлений жовтками, він крихкий і ніздрюватий. Та це вам не сир, не масло, не сметана.

Це молозиво, і все. А якщо ви ніколи не їли його, значить, у вас не було справжнього свята, бо таке щастя випадає на рік тільки раз. Цитьте, мати нарізає ножем тоненькі скибочки.

Діти, мов галченята, підставляють свої мурзи: «Умм, як мед!» — жмурять оченята і не їдять, не ковтають, а смакують цілющу поживу, що пахтить димком і аж тане в роті.

Збігають дні. Мати вилущує теляткові молочні ратички. Отак просто взяла та й виламала білі рогові ковпачки, і це не страшно, бо під ними є другі ратички, справжні, вони тверді й блискучі, як нові підківки. Теля вже не ковзає по долівці, само схоплюється на ноги. Тепер слідкуйте за ним…