Читать «Спустошення» онлайн - страница 43

— Поважаю політику. Проте ніколи не стану балотуватися.

— Чому?

— Не люблю бути в центрі уваги. Я скромна людина, моє діло — робити свою роботу. Я трудоголік.

— Я чув, Ви вчилися десь за кордоном? — питаю я вже впевненіше, бо бачу, що Карманов налаштований поговорити.

— Мені допомогли вступити в Москві на журналістику, тож ми з тобою колеги. Спершу Московський держуніверситет. Потім працював журналістом на «Ехо Москви», потім у «Комерсанті», а потім з’явилася можливість вискочити за кордон. Швеція. Стокґольмська школа економіки. Потім ще два роки — Бізнес-школа у Гарварді.

— Серйозне резюме. А що Вас привело до України? Ви, до речі, добре говорите українською.

— Насправді, я просто імітую. Я відкрив для себе суч­укрліт, і мені захотілося цю навчитися розмовляти цією мовою. Люблю Забужко, Прохаська, Шевчука... Як на мене, це нормально — коли ти плануєш працювати в цій країні, навчитися говорити її мовою. Коли ми відкривали наше радіо в Грузії, я поїхав туди сам, і я навчився грузинської. Мови мені легко даються, не знаю вже, чому. Вивчив українську, грузинську, трохи — казахську. Це для бізнесу, а так — люблю ще турецьку, якщо тобі цікаво.

— Турецьку?

— Мене вразив свого часу Орхан Памук. Вирішив прочитати його в оригіналі, — він знизав плечима. — «Мене звати Червоний» — моя улюблена. Знаєш, такі маленькі приємні подарунки собі. Часом їх варто робити в житті.

— Як вам Італія? Я чув, Ви там мешкали певний час.

— О, це моя друга батьківщина. Якби я міг, я кинув би все, що маю, й оселився б десь в італійській провінції, відкрив би там тратторію і забув про все на світі. Ну, але це ілюзія, звичайно ж. Такого щастя не буває. Та все одно, хочеться іноді помріяти... — Карманов усміхається. — У минулі вихідні їздив до Львова. Що за розкішне місто! Гадаю, якщо ми вирішимо відкривати у Львові офіс, на якийсь час я туди переїду. Така розміреність, таке благоденство! Культура, архітектура — мені здається, якби я жив у Львові, то ходив би на роботу в футболці і пантофлях. Загалом, що казати — у вас тут, на півдні, хороше місце. Розкажи щось про себе, Федоре. Ти помітна персона у Києві. Про тебе говорять. Ти любиш поезію? Я люблю хорошу поезію. Роберта Фроста, наприклад, або Одена. Вона допомагає краще зрозуміти дійсність. Знаєш, ці теми з лівою і правою півкулями мозку? Я — типово лівопівкульний. Я прагматик, але мене тягне до таких, як ти. До тих, хто вміє придумувати яскраві образи. До тих, хто вміє надихати, давати емоцію.

Федір глибоко затягнувся сигаретою і загасив її недокуреною, після чого запалив нову

— Зараз я просто живу. Порвав усі зв’язки з минулим, звільнився зі старої роботи, і більше не хочу в це повертатися. Я виснажився. У мене накопичилося багато неприємних емоцій, пов’язаних з культурою. Мабуть, переїв її за останні роки. Зараз намагаюсь сприймати світ максимально просто. Шукаю своє.

— Зрілі слова. Відчувається досвід... Знаєш, мені бракує такого спілкування У мене все навпаки, тільки з грошима пов’язане. Ніякої культури. Одна гонитва за наживою, — іронічно сказав Карманов. — Хочу тобі дещо запропонувати, Федоре. Щось, що було б для тебе таким же легким і вільним, як і ця наша розмова. Я розумію — ти зараз потребуєш свободи, і мені дуже хочеться зберегти в тобі це почуття. Ти готовий почути від мене пропозицію?