Читать «Спустошення» онлайн - страница 32

Опісля цього затяжного проживання на Зоні Русич приїжджав туди щоліта. Одного разу вони сиділи з приятелем біля вогню, і тут почув голос, який російською мовою сказав: Прідурак, завтра начінай капать тут пєщєру».

«Я кажу Серьожі: у мене, здається, глюк. Він каже: у мене тоже. Тоді я кажу: давай запишемо наші глюки на бумажках, щоб сравнити. Ми записали. У Серьожі те ж саме, про пещеру, тільки в болії вєжлівій формі». Так Русич почав копати печеру.

Він казав, у печері в нього поліпшувалося здоров’я. За зиму він сильно спивався в Українці, і, коли починалося тепло, переїздив у Бучацькі ліси в свою печеру. Там, він казав, пити практично не хочеться.

Винуватив у своєму алкоголізмі маму. «Она була страшним деспотом. Це она вогнала меня в страшний невроз, і я його досі розпутати не можу. Даже тут, на Зоні. В каком то смислі, я уже обречьон».

* * *

Чому я хотів допомоги Вадіку в справі Зони? Мабуть, тому, що він був єдиною людиною, якій я довіряв на всі сто, без оглядки. Вадік був святим безумцем, та в його безумстві була своя залізна логіка, і це мене підкуповувало.

У світі Вадіка речі жили своїм потаємним, особистим життям, і між ними, як і між людьми, теж проходила своєрідна лінія Мажино — хтось був за наших, хтось — за ілюмінатів. Наші — це всі, хто за просвітлення, креатив і легалайз (наприклад, садовий слимак, що жив у Вадіка, явно був за легалайз, тому вважався нашим). І взагалі, всі, хто за френдлі-інтерфейс світу сього, — це наші. Кока-кола, наприклад, хоч її ставлення до легалайзу було далеко не таким прозорим, як у Вадікового слимака, теж вважалася своєю (з деякими засторогами — Вадікова космогонія тут ще формувалася. Що стосувалося їх, інших, то в них потрапляли усілякі таємні організації на кшталт масонів, анунаків, ілюмінатів-рептилоїдів та інших антихристів, у тій чи іншій формі схильних до світової змови, які були зацікавлені у засекреченні винаходів Тесли, приховуванні інформації про НЛО і поголовній чіпізації населення з метою переселення їх у цифровий концтабір. Тобто повне конспайресі. Це слово — Сonspiracy — було винесено ядучим жовто-фіолетовим на футболку поруч із зображенням київської перепічки. Київська перепічка усміхалася. Вона знала істину, й істина робила її вільною. За нас були Ґуґл, Еппл, Альберт Гофман і все тепле, індусяче і пов’язане з накуритись або з’їсти чогось розковбасного. У ворожому таборі опинилися Майкрософт, Федеральна резервна система Америки і Тонина робота, де вона працювала начальником відділу кадрів, а також усе, що стосувалося віз в Індію і Європу, формальних стосунків і важких наркотиків, що вели до ломки та деградації. За нас були котлета по-київськи, фотоапарат «Київ» і автобус ЛАЗ. За них були бухарі-наркологи, які не розуміли спасительної ролі психоделіків, іноді — батьки, а іноді — сама Тоня (чия ідеологічна позиція була далеко не бездоганною і не такою ясною, як видавалося на перший погляд).