Читать «Спустошення» онлайн - страница 221

«Буду об 11:30, — прийшло йому повідомлення від Карманова. — Раніше — ніяк. Треба, щоб ти переглянув спіч».

Ряди між стендами почали поступово заповнюватися публікою. Біля деяких експозицій збиралися вже чималенькі юрми. То тут, то там йому зустрічалися яскраво нафарбовані школярки у сексуальних костюмах героїв аніме, одягнутих у химерні стім-панкові костюми юнаків. Федір поспішав до сцени Хайнлайна, де за сорок хвилин мали бути виступи Віткора Чижа і Карманова.

— Привіт, Могило, — привітався хтось до нього. За столиком «Вайтхед-кафе» сиділи Ангелюк і його дружина, колишня випускниця школи Гурова, Наталя. — Вип’єш із нами кави?

Федір, зваживши на те, що до приїзду Карманова ще лишалося трохи часу, сів до них.

— Ну що, втерли вам носа? — спитав Ангелюк, передаючи йому каву.

— У якому сенсі?

— Кажуть, що у вас там нічого не працює, — Ангелюк, який вірив лише у філософію і вкрай мало — у психотехнології, скептично посміхався.

— Ні, чому ж, усе працює. Проблема з операторами. Немає кому це запускати.

— Ти знаєш, Могило, насправді ця проблема триває вже десять років, — сказала Наталя. Наталя відбула вишкіл в одному з ранніх наборів Гімназії, пройшовши через усі соціальні експерименти Гурова, зберігала певний скепсис до того, чим займався Борис Олегович.

— Борис Олегович, скільки я його пам’ятаю, завжди носився з психоінженерними мовами, і завжди була та сама проблема — все працює, але немає операторів. Мовляв, «людський матеріал не той». Мені це нагадує Майрінка — «Ангел західного вікна». Гуров так само говорить уже десять років: завтра, завтра, завтра воно запрацює. І, просто дивлячись тверезо, у мене мимоволі з’являються підозри: якщо за десять років нічого не відбулося, може, король — голий?

— Не відбулося сьогодні, так відбудеться завтра, — переконано відповів їй Ангелюк. — Якщо є технології, одного дня вони запрацюють.

— Усе працює, — запевнив Федір. — Просто, справді, це техніки, які можуть опанувати одиниці...

Наталя, перебираючи мереживні рукавички на руках, подивилася на Федора з недовірою.

— Мені здається, Гуров людина достатньо чесна, та йому не вистачає сміливості визнати, що проект не відбувся. Мені взагалі іноді думається, що вся ця психоінженерна мережа — це не технологічний, а скоріше соціальний проект, просто, щоб було з ким спілкуватися...

Федір відчув, що його заганяють у кут.

— Щодо мене, то я безмежно переконаний, що у Гурова був глибокий духовний досвід і психоінженерія — це відображення цього досвіду, — сказав він. — Але, схоже, щоби поділитися цим досвідом з іншими, потрібно ще щось. Просто Гімназії замало, — Федір покрутив горнятко з кавою в руках, роздумуючи, чи ділитися всіма своїми думками з Ангелюками. — Психоінженерія намагається зараз стати новою традицією — новою духовною системою, що допоможе людині піднятися на той рівень, де душа зустрічається з небом. І мені здається, що саме через це воно і не працює. Що все не так просто якраз тому, що є претензія на трансцендентність. Щоб воно запрацювало, насправді потрібен досвід. Ти можеш, так би мовити, зійти на вершину гори, підготувати себе для зустрічі з Богом, але чи прийде Він — це незрозуміло й залежить геть не від технік. Може, прийде, а може, і не прийде. Мені здається, так само з психоінженерією. Щоб вона ожила, щоб це все запрацювало, потрібен дозвіл «звідти». А якщо його немає, ну... тоді це просто ефектна концепція... Можливо, вона не для цього часу, або не для цього світу...