Читать «Київська Русь» онлайн - страница 65

Успішний похід 1103 р. започаткував цілу серію блискучих перемог руських дружин, в результаті яких правобережних половців було відкинуто далеко на південь і значно ослаблено. На черзі стало завдання активізації боротьби з лівобережними половцями, які проривали Посульський оборонний рубіж і здійснювали блискавичні набіги на Переяславське і Чернігівське князівства. 1107 р. під Лубнами руські полки, очолювані Мономахом і Святополком, завдали сильної поразки ордам Боняка і Шарукана. Половці запросили миру, хоча і після цього продовжували чинити напади на південносхідні кордони Русі. Це змусило Мономаха почати підготовку до нового походу в Степ, у якому мали взяти участь об’єднані сили багатьох князівств. Прибувши у 1111 р. до Києва на переговори з Святополком, Мономах несподівано для себе виявив, що київське боярство не підтримує ідею негайного походу проти половців. Старша дружина Святополка пропонувала перенести похід на пізніший час, щоб не відривати смердів од весняних робіт. Мономах звернувся до Святополка з такими словами: “Се дивно ми, брате, оже смердовъ жалуєте и ихъ коний, а сего не помышляюще, оже на весну начнеть смердъ тотъ орати лошадью тою, и приѣхавъ Половчинъ ударить смерда стрѣлою и поиметь лошадьку, и жону его и дѣти его, и гумно его зажжеть, то о сѣмь чему не мыслите?”. Промова Мономаха справила на Святополка таке сильне враження, що він не лише сам погоджується виступити в похід, а й наказує взяти в ньому участь Давиду Святославичу. Об’єднані сили руських князів підійшли до Дінця і двічі завдали сильної поразки половцям. За словами літопису, слава про ці перемоги дійшла “ко всимъ странамъ далнимъ, къ Грекомъ, и Угромъ, и Ляхомъ, и Чехомъ, дондеже и до Рима пройде”.

Похід 1111 р. завершив наступальну боротьбу руських з половцями у першому десятилітті XII ст. Після поразок кінця XI ст. Русь знову зміцнила свої позиції на Півдні, відновила Посульську і Пороську оборонні лінії. Половецькі кочів’я, що наблизились до рубежів Русі, змушені були перебазуватися до глибинних районів Степу. Протягом наступних 20 років половці лише тричі будуть тривожити Русь і кожного разу зазнавати поразки.

У цьому, безперечно, заслуга антиполовецької боротьби 1103—1111 р., у якій брало участь багато давньоруських князівств. Очолювали її Святополк і Володимир Мономах, який уже багато років являвся фактично співправителем великого київського князя. Рішучий і послідовний прихильник сильної і єдиної Русі, Мономах зосередив у своїх руках майже половину її території. Його влада поширювалася на Переяславщину, Новгород, Смоленськ, обширну Ростовську землю, феодальне освоєння якої особливо активно проходило в XI — на початку XII ст. Тут поряд зі старими містами — Ростовом, Суздалем, Муромом, Рязанню, Ярославлем — виникли нові — Володимир-на-Клязьмі, Переяславль-Заліський. Переселенці з Київщини і Переяславщини на північному сході присвоювали південні назви не тільки населеним пунктам, а й річкам — Либідь, Почайна, Ірпінь, Трубіж.