Читать «Київська Русь» онлайн - страница 44

Державне управління на Русі після смерті Святослава деякий час лишалося таким, як воно склалося за його життя. Великим київським князем став Ярополк, брати Олег і Володимир княжили відповідно в Овручі і Новгороді. В інших землях сиділи князі місцевих династій.

Інтереси васалів і сюзерена, як відомо, не завжди збігалися. Суперечності між ними були закладені в самому характері феодальних відносин. У 977 р. вони переросли у збройний конфлікт. Боротьба почалася між древлянським князем Олегом і воєводою Ярополка Свенельдом. Приводом послужило вбивство сина Свенельда Люта, який порушив права феодальної власності Олега. Насправді в основі конфлікту було питання про те, кому володіти Древлянською землею. У битві, що відбулася між братами, Олег загинув.

Новгородський князь Володимир, побоюючись розділити участь брата, втік за море. У Новгород був призначений посадник із Києва. На деякий час Ярополк став єдиновладним правителем Русі, але вже 980 р. його вигнав з Києва Володимир. Ярополк утік до міста Родня. Пізніше, повіривши воєводі Блуду, що Володимир наділить його якоюсь волостю, Ярополк прибув до Києва, де і був убитий варягами.

З 980 р. “нача, — читаємо в літопису, — княжити Володимеръ въ Киевѣ, единъ”. Володимир Святославич мав незвичну для великого князя генеалогію: був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги Малуші Любечанки. Уже в юному віці вій одержує князівський стіл у Новгороді. Близько 976 р. Володимир оволодів Полоцьком, де силою взяв собі за дружину Рогніду, дочку полоцького князя Рогволда. Незважаючи на те, що горда полочанка перед тим відхилила пропозицію Володимира, заявивши: “Не хочю разути рабычича, но Ярополка хочю”, їй довелося скоритися. Шлюб цей не був щасливим. Переконавшись, що Володимир збайдужів до неї, Рогніда уже в Києві зробила невдалу спробу вбити його. Розгніваний Володимир вислав Рогніду з міста і поселив у селі Предславино.

Похід Володимира на в’ятичів. Мініатюра Радзивіллівського літопису

Ставши великим князем (980 — 1015), Володимир Святославич розгорнув енергійну діяльність, спрямовану на зміцнення держави. Досягненню цієї мети сприяли і його військові походи 981 — 993 рр. на ятвягів, в’ятичів, хорватів, у результаті яких всі східнослов’янські племена були об’єднані навколо Києва.

У часи княжіння Володимира завершився тривалий процес формування території Київської держави. Визначились і закріпились кордони Русі, які в основному збігалися з етнічними рубежами східних слов’ян. Вони проходили в районі верхів’їв Оки і Волги на сході; Сули, Сіверського Дінця,

Росі і Південного Бугу — на південному сході; Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни — на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького та Онезького озер — на півночі. Це була найбільша держава в Європі, яка відзначалася винятковою для часів середньовіччя однорідністю. Лише незначну частину її населення становили неслов’янські народи: на північному сході — чудь, весь, меря, на півдні — торчеські племена.

У сфері постійного політичного впливу Русі перебував цілий ряд сусідніх територій, куди здавна проникало слов’янське населення. Протекторат над цими землями забезпечував їй вихід на міжнародні ринки. Мова йде про райони Північного Причорномор’я, Криму і Приазов’я, де молода Київська держава з перших днів свого існування успішно конкурувала з Візантією. Особливо міцними були позиції Русі у Приазов’ї. Уже в X ст. тут виникло давньоруське князівство з центром у Тмутаракані (колишнє грецьке місто Таматарха), що упродовж кількох віків відігравало важливу роль в економічному і політичному житті країни.