Читать «Київська Русь» онлайн - страница 267

Традиційна дерев’яна архітектура на певному етапі розвитку Київської Русі перестала відповідати уявленням про престижність. Вихід її на міжнародну арену, знайомство з візантійською культурою, а потім і впровадження християнства обумовили появу монументальної кам’яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали державну могутність країни, а також власну велич. Вони бажали жити в палацах не гірших, ніж у візантійських імператорів, а в Києві — споруджувати храми, які б не поступалися царгородським.

У питанні походження в Києві і на Русі монументального зодчества існує своєрідний стереотип, за яким його історію слід починати лише з часу офіційного введення християнства і будівництва першого кам’яного храму — Десятинної церкви (989 — 996). Аналіз літописних свідчень про палаци княгині Ольги, а також відкриття в центрі найдавнішого київського дитинця монументальної ротондоподібної будівлі, старшої за Десятинну церкву, принаймні, на 50 років, вносить в цю усталену думку суттєві корективи. Факти показують, що Київська Русь задовго до офіційного хрещення перебувала на такому рівні розвитку, який дозволяв їй переймати архітектурні впливи сусідніх країн.

В кінці X — на початку XI ст. для будівництва кам’яних споруд на Русі були необхідні умови. Йдеться про високий технічний рівень давньоруського ремесла, його зрослу спеціалізацію. Давньоруські ремісники виявилися добрими учнями і порівняно швидко оволоділи новими професіями, пов’язаними з монументальним будівництвом.

Перші кам’яні будівлі на Русі зводились, безперечно, під керівництвом візантійських зодчих. Масштабні роботи по створенню ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулися в кінці X — на початку XI ст. За короткий час було побудовано два палаци розмірами 45 х 11 м з поздовжніми фасадними галереями. Судячи з матеріалів розкопок, а також мініатюр Радзивіллівського літопису, київські князівські палаци були двоповерховими, з аркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі і житловими на верхньому. Центральна, а можливо, й бокові частини будівель завершувалися високими баштами з чотирисхилими дахами, вкритими черепицею. Разом з теремами часів княгині Ольги нові палаци стали гідною окрасою міського центру Києва.

Кращою будівлею ансамблю “міста Володимира” була Десятинна церква. Про те, що являв собою цей найдавніший кам’яний храм Київської Русі, довідуємось із писемних свідчень і даних археологічних розкопок. За своїм типом він належав до хрестовокупольних візантійських храмів. Стіни зведені з каменю і цегли (плінфи) в системі мішаної кладки. Внутрішній простір перекривався зводами у формі хреста, над яким підносився купол, що підтримувався підпружними арками, опертими на чотири центральні стовпи. Зі сходу знаходились напівкруглі виступи-вівтарі. Тринефне ядро оточували галереї, поділені на кілька приміщень. Із західного боку підносились дві башти, які разом з багатоглавим завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьому і вибір місця — на самій високій точці Старокиївської гори. Кам’яна громада храму високо підносилась над дерев’яними кварталами і кріпосними стінами київського дитинця, його куполи добре проглядалися не тільки з Подолу, а й із Задніпров’я.