Читать «Київська Русь» онлайн - страница 15

Отже, князівська влада в східнослов’янському суспільстві є давнім і місцевим інститутом, і з’явився він іще в додержавний період.

Вважається, що практично кожному союзу племен відповідає своя археологічна культура, що дає можливість окреслити територію цих об’єднань. Полянський союз племен (або Русь VI — VII ст.), за Б.О. Рибаковим, займав простір близько 200 тис. кв. км.

“Откуда есть пошла Руская земля”

Це питання, поставлене ще літописцем Нестором наприкінці XI — чи на початку XII ст., продовжує хвилювати дослідників і нині. Дискусія істориків про те, хто були руси і де їх слід локалізувати, що розпочалася понад 200 років тому, триває і сьогодні. Джерела у переважній більшості містять свідчення і не досить конкретні, і далеко неоднозначні. Вибіркове їх використання породило теорії про південне і північне походження етноніма “Русь”, теорію соціального змісту терміна “Русь”, що первісно означав лише знать, а не весь народ.

Історики, котрі відстоюють точку зору північного походження назви “Русь”, апелюють до авторитету “Повісті минулих літ”. Як правило, вони цитують таке місце: “И бѣша у него (Олега. — П.Т.) варязи и словѣни и прочий, прозвашася Русью”. Та при цьому чомусь забувають відзначити, що дивне обернення північних пришельців на русів відбувається лише після того, як вони з’являються в Києві. До цього літопис іменує їх варягами, чуддю, словенами та ін. Виникає ще одне питання. Якщо назва “Русь” уже в IX ст. завдяки тісним “слов’яно-фіно-скандинавським контактам могла з’явитися лише в середовищі цього змішаного населення”, як стверджують деякі дослідники, то чому Олег проголосив “матерью городам руским” не якесь північне місто, скажімо, Ладогу чи Новгород, що знаходилися в центрі цієї “північної Русі”, а Київ, розташований від неї за тисячу кілометрів?

І як могло статися, що писемні джерела ніде не відобразили назву “Русь” стосовно північноруського населення.

Літописець і пізніше буде чітко розрізняти русь і варягів, і навіть слов’ян. 1015 р. Ярослав виступив з Новгорода на Київ, маючи тисячу варягів та інших воїв. Святополк вийшов йому назустріч, “пристрои бещисла вои, Русь и печенѣгъ”. Після утвердження на київському столі вже Ярослав стає володарем руської дружини. Для походу проти Святополка і Болеслава Польського Ярослав “совокупилъ Русь, и варяги, и словѣнѣ”.

Ще більш показові в цьому плані свідчення давньоруських літописців XII — XIII ст. У них поняття “Русь” або “Руська земля” виступають у двох значеннях — широкому, яке стосувалося всіх східнослов’янських земель, що входили до складу Давньоруської держави, і вузькому, що вживалося для означення південної частини цих земель, тобто Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.

Так, Юрій Довгорукий виступив з військом з Ростово-Суздальської землі “в Русь”, тобто до Києва. Ізяслав Мстиславич, змушений залишити Київ, пішов з “Руської землі” на Волинь, а потім знову повернувся в “Руську землю”. Передаючи 1148 р. сину Юрія Довгорукого Ростиславу місто Божськ, Ізяслав Мстиславич ставить йому таку умову: “А ты постерези землѣ Руской оттолѣ”. Але Ростислав Юрійович не виконує умов угоди, його виганяють, і він іде до Суздаля і говорить батькові: “Слышалъ есмь, оже хощеть тебе вся Руская земля”. Юрій Довгорукий, ображений за себе і свого сина, вигукнув: “Тако ли мнѣ части нѣту в Руской земли, и моимъ дѣтемъ?”.