Читать «раКУРС» онлайн - страница 7

— Тук! Тук! Доню, уже можна? — почула я голос мами й сховала подарунок у шухляду.

— Так! Я вже все зробила! — крикнула я радісно. — Сюрприз готовий!

Мама зайшла до кімнати з усмішкою на обличчі, але враз вона змінилася на здивування й сум. Я нічого не розуміла.

— Я й бачу, що ти мені приготувала справжній «сюрприз», — приглушеним голосом промовила вона.

Мама підійшла до своїх омріяних новеньких фіранок, провела по них рукою. І лише тоді я помітила, що вони порізані моїми ножицями. Фіранки були надто близько до мого столу, і я, захопившись роботою, разом із папером різала і їх. Не знаю, як у мене це вийшло, але не дуже здивувалася: такі казуси не були чимось винятковим. А ось моя сімнадцятилітня сестра Соломія — повна протилежність мені, починаючи із зовнішності й до всього іншого. Я чорнява, а Соля — вроджена білявка. Я збита, плечиста, з великими грудьми та чималеньким тазом, а Соля тендітна, витончена, з осиною талією, двома прищиками замість грудей, з лебединою довгою шиєю й тоненькими пальчиками. Пальці в неї настільки тоненькі, що, здається, подивися крізь них на світло — кісточки буде видно, і рентгена не треба. А нігті? Вони по- дитячому прозоро-рожеві. А ще наша Соля — музикант, закінчує музичну школу, грає на скрипці. Я далека від музики, бо слухом мене Бог обділив. Про Солю кажуть, що вона талант, подає великі надії. У дитинстві мене діставало її пілікання на скрипці, від якого аж зуби зводило, але то був чудовий привід дременути з дому, щоб погасати на вулиці. Соломії сімнадцять, а в неї ще не було сексу, хоча вона напрочуд гарна: великі сині очі, чиста ніжна шкіра, повні губи, аристократичний прямий носик. Якби її зменшити разом зі скрипкою, вона почне пурхати над квітками, наче казковий ельф. У неї було кохання з якимось «ботаніком» — сама бачила, як він проводжав Солю додому, цілував у щічку й задоволений ішов додому. Я зауважила Солі, що той хлопець не вартий її уваги, на що почула у відповідь:

— Ти нічого не розумієш, хоч і старша за мене. У нас із ним духовне єднання.

— Духовне ніколи не замінить тілесне, — сказала я.

— Я ніколи не зможу зустрічатися з брутальним хлопцем, від якого тхне пивом та цигарками і який не має стосунку до мистецтва.

— Тоді нехай і надалі твій «ботанік» цілує тебе в щічку, можливо, він від того отримує оргазм, — пожартувала я, на що Соля надула губи, обняла свою скрипку, як дитину, і вийшла з кімнати, кинувши на мене красномовний погляд: що ти, мовляв, розумієш.